Спецпроект

In memoriam. Помер син патріарха Мстислава – Ярослав Скрипник

У віці ста років помер український громадський діяч у Канаді, син патріарха Мстислава Скрипника Ярослав Скрипник.

Про це повідомляє "Новинарня".

 

"Сьогодні на 101-му році життя в оселі Всевишнього відійшов п. Ярослав Скрипник – старший син Патріарха Мстислава, який проживав у м. Едмонтон (Канада). Залишив у смутку дружину Софію, сина Остапа, дочку Ксенію і люблячу велику родину близьких і приятелів", – сказано в повідомленні.

Віряни висловлюють співчуття родині Скрипника.


Як відомо, батько Ярослава Скрипник святіший патріарх Київський і всієї Руси-України (1990-1993) Мстислав, у миру Степан Скрипник був племінником – сином сестри – головного отамана УНР Симона Петлюри та активним державним, військовим і церковним діячем ще з 1920-х років. На еміграції у США став предстоятелем УАПЦ. Мав сина і двох дочок.

Ярослав Скрипник приїхав до Канади після Другої світової війни, в 1948 році. Все своє життя Ярослав поклав на те, щоб творити українську справу чи то в культурній, чи у фінансовій сферах (реалізація ідеї впровадження кредитних спілок). Щороку він приїздив до України, щоб бути в ритмі життя на Батьківщині. Придбав із дружиною квартиру в Києві.

У 2010 році він розповідав в інтерв'ю газеті "День": "Мій наймолодший син — поборник всього українського, працює в багатьох патріотичних організаціях, його дружина — львів'янка. Дочка активно зайнята в Пласті…

Діти моєї дочки говорять із мамою по-українськи, а з татом — по-англійськи, діти сина розмовляють тільки по-українськи. З нами, бабусею і дідусем, всі внуки виключно говорять по-українськи, вони не соромляться звертатися до нас із дружиною рідною мовою в будь-якому оточенні, бо знають, що по-іншому не можна".

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.