УІНП просить до ГПУ відкрити провадження через проспект Жукова в Харкові

Український інститут національної пам’яті звернувся до генерального прокурора України Юрія Луценка з проханням відреагувати на рішення Харківської міської ради повернути проспекту Григоренка імені Жукова.

Про це йдеться в листі за підписом голови УІНП Володимира В’ятровича до Генпрокуратури, який є цитує UA: Харків.

В УІНП просять провести перевірку викладених у листі обставин, пов’язаних із прийняттям Харківською міськрадою рішення щодо присвоєння імені Жукова проспекту у Харкові, та «в установленому порядку порушити кримінальне провадження за ст. 436-1 Кримінального кодексу за фактом поширення та публічного використання символіки комуністичного тоталітарного режиму».  

«Згідно з нормами чинного законодавства присвоєння імені Георгія Жукова будь-якому об’єкту топоніміки населеного пункту на території України заборонено, з огляду на таке. Порядок присвоєння вулицям, площам, проспектам, бульварам, скверам, провулкам та іншим об’єктам топоніміки імен фізичних осіб регулюється Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій». […] Частиною шостою статті 3 прямо «забороняється присвоювати юридичним особам та об’єктам права власності імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури)….», — вказано у листі.

Георгій Жуков, зазначають в Інституті, обіймав посади заступника народного комісара оборони СРСР, першого заступника народного комісара оборони СРСР, заступника міністра збройних сил СРСР, першого заступника міністра оборони СРСР та міністра оборони СРСР.

«Таким чином, Георгій Жуков є особою, яка обіймала керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР. Винятки, передбачені частиною шостою статті 3 Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», стосуються виключно «розвитку української науки та культури», а також «пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або розвитком української науки та культури», — стверджують в УІНП.

В Українському інституті національної пам’яті також посилаються на рішення судів у Житомирі та Запоріжжі, які підтвердили законність перейменування об’єктів топоніміки, названих на честь Жукова.

«З метою захисту інтересів держави просимо органи прокуратури звернутися до адміністративного суду із позовом до Харківської міської ради про визнання зазначеного вище рішення протиправним та його скасування», — сказано у листі УІНП до ГПУ.

Харківська міська рада проголосувала за повернення імені Жукова проспекту Григоренка 19 червня. 20 червня рішення офіційно оприлюднили. Того ж дня із позовом до Харківського окружного адмінсуду звернувся представник народного депутата України Андрія Білецького, який просить скасувати рішення міськради. Із заявою до поліції після рішення міськради звернувся депутат міської ради Ігор Черняк. 

"Сарана з Росії" і розстріли. Як оббирали київських "олігархів"

Як і сьогодні, пересічні люди 100 років тому вірили у ледь не чарівну силу керівних посад в країні. Промовистим прикладом, який яскраво характеризує віру у силу ухвалених постанов, стала ситуація з бензином. Коли навесні 1919-го виникла катастрофічна його нестача, то Раднарком УСРР ухвалив цілком логічне рішення про припинення з 21 березня "видачі бензину та інших сумішей, необхідних для броньовиків і авіації".

Понівечені долі: репресії проти рятівників євреїв у СРСР

Одні з найбільш шанованих та визнаних у світі українців – Праведники народів Світу. На жаль, щодо деяких з них радянська влада проводила політику репресій. Про трагічні долі Праведників у СРСР.

Розстріляний «Кармелюк». Історія Степана Шагайди

«Батько сполотнів, побілів мов стіна. Поки робили обшук, перетрушуючи одяг, білизну, книги, мої іграшки, батькові й мамі не дозволяли розмовляти. І лише коли дозволили на виході попрощатися, мама запитала у батька: «Стьопо, скажи чесно, ти в чому-небудь винен?» «Присягаюся найдорожчим для мене – життям мого сина, що я ні в чому не винен!» – відповів він із сльозами в голосі».

Розстріляний у 38-му, «помер» від інфаркту у 43-му

Якщо у Вашій сім’ї, родині є свідоцтво про смерть, датоване 1950-ми роками, у якому зазначено, що Ваш репресований родич помер в 1943 році від інфаркту міокарда, то тут все ВИГАДАНО – і дата, і причина. Справжнім залишається лише сам факт смерті. Так радянська влада намагалася приховати свою участь у знищенні мільйонів людей без будь-якого слідства.