У Вінниці планують встановити пам’ятник Любомиру Гузару

Пам’ятник екс-Главі УГКЦ Блаженнішому Любомиру Гузару хочуть встановити у Вінниці з благословення владики Йосифа Міляна. Ініціатором цієї ідеї стала місцева парафія Покрова Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви.

Про це повідомляє Релігійно-інформаційна служба України.

 

Справу уже представили Синоду єпископів УГКЦ і Главі Церкви Блаженнішому Святославу Шевчуку. Наразі громада ініціювала збір коштів для монумента.

«Ініціатива встановити пам’ятник Блаженнішому Любомиру з’явилася торік, під час однієї з розмов, в якій брали участь представники нашої парафії та місцеві історики, зокрема директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.

Говорили про те, що Блаженніший Любомир – не тільки церковний діяч, але мудрець нації, людина, постать якої виходить далеко поза межі УГКЦ. Він мав що сказати усім українцям, у тому числі політикам, – розповів кореспонденту РІСУ Володимиру Морозу вінницький парох УГКЦ і настоятель монастиря Згромадження Воплоченого Слова у Вінниці о. Григорій Рогацький.

– Цю ідею пам’ятника я поніс владиці Йосифу Міляну, який прихильно прийняв її і сконтактував нас зі скульптором Олесем Сидоруком. Митець представив нам своє бачення. І так візія ініціаторів із Вінниці, візія владики Йосифа та візія Олеся Сидорука поєдналися довкола макету пам’ятника Блаженнішому».

Проект пам'ятника
Проект пам'ятника

Автори ідеї вшанування Любомира Гузара як мудреця і совісті сучасної України сподіваються, що монументу знайдеться гідне місце у Вінниці. Робота над ідеєю триває. А тим часом у Вінниці ініціювали збір коштів для пам’ятника – їх потрібно 37 тис. доларів США.

«Сума велика і ми такої не маємо, але ідея вартує того, щоб старатися, продовжує о. Г. Рогацький, – Отож, хто може, нехай приєднується пожертвою грошей. Хто не може цього, нехай не зневірюється і єднається з нами у молитві. А Бог допоможе добрій справі».

Потенційні жертводавці можуть звертатися безпосередньо до о. Григорія Рогацького за тел. +38 (098) 259-66-25.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.