Празький пам'ятник маршалу Конєву знову облили фарбою. ФОТО

У столиці Чехії невідомі облили червоною фарбою пам’ятник радянському маршалу Івану Конєву. Місцева влада відмовляється його очищати та пропонує посольству Росії забрати статую собі.

Про це повідомляє "Громадське" з посиланням на "Радіо Прага".

Інцидент стався у ніч на 22 серпня, і це далеко не вже не вперше. На монументі цього разу з'явилися написи: "Ні кривавому маршалу! Не забудемо" та числа "45, 56, 61, 68".

 
"Ні кривавому маршалу! Не забудемо"
FB Praha 6

Ондржей Коларж, староста району Прага-6, де розташований пам'ятник, заявив, що відчищати його не поспішатиме .

"Видно, що на дворі серпень. Конєв знову червоний, як і щороку. За останні кілька років ми витратили сотні тисяч крон з бюджету Праги-6 на його очищення, ремонт і відновлення", — сказав він.

Староста додав, що знову планує звернутися до російського посольства, аби перенести пам'ятник на його територію.

"Поки вони не займуть конструктивну позицію і продовжать лише вимовляти фрази в дусі нормалізації про "переписування історії", статуя залишиться неочищеною", — наголосив він.

Як зазначає видання, раніше російські дипломати вступили в "гостру дискусію" з чеською владою через встановлення додаткових табличок на пам'ятнику, на яких, зокрема, повідомляється про роль Конєва у придушенні повстання в Угорщині в 1956 році та в підготовці до вторгнення в Чехословаччину в 1968 році.

Псування пам'ятника в ці дні пов'язане з тим, що 21 серпня — день вторгнення військ країн Варшавсього договору в Чехословаччину для придушення "Празької весни". 

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками