ЦУМ представив фільм, створений до його 80-річчя. ВІДЕО

Головний універмаг України і знакове місце Києва — ЦУМ — вирішив порадувати своїх гостей цілим фільмом зі спогадів.

Про це повідомляє видання "НВ".

 
ФОТО: ЦУМ

У це важко повірити тим, хто вперше побачив київський ЦУМ в останні роки, але найвідоміший універмаг столиці в грудні цього року відсвяткував своє 80-річчя.

ЦУМ на перетині вулиць Хрещатик і Богдана Хмельницького, який сьогодні об'єднує shopping-простори і фуд-хол, кінотеатр і вражаючі панорамні тераси з видом на серце міста, прийняв перших відвідувачів 1 травня 1939 року.

В рамках святкування цієї дати команда ЦУМ представила створений у партнерстві з Visa документальний фільм ЦУМ 80. У майже 50-хвилинній стрічці глядач дізнається, як київський ЦУМ став саме таким, яким ми його знаємо сьогодні.

Режисером документального фільму ЦУМ 80 виступив Павло Кільдау, відомий своїм авторським почерком, що відображається у використанні жанрових міксів.

"Для мене найголовніше — це відчуття. Я хочу, щоб глядачі сприймали цей фільм на рівні почуттів, пов'язаних насамперед зі своїм життям і досвідом. Наш фільм — це не просто історичне кіно, це немов сімейний альбом чи улюблена платівка, яку ти слухаєш знову і знову", — коментує свою роботу ЦУМ 80 Павло Кільдау.

 
ФОТО: ЦУМ

Для створення фільму-спогаду автори використовували знайдені в міських архівах відеохроніки, рідкісні фотографії та мемуари колишніх співробітників ЦУМу, а також розповіді тих, чиє життя і діяльність пов'язана з головним універмагом столиці сьогодні.

Як розповідає Кільдау, йому з командою довелося провести більше двох тижнів у державному архіві, відбираючи кадри радянської хроніки, яку було використано в стрічці.

Сюжетна лінія документального фільму ЦУМ 80 у хронологічному порядку розповідає глядачам головні події з життя центрального універмагу, паралельно показуючи, як змінювалося навколишнє місто, кияни і сама мода.

Ідея створення фільму виникла в лютому цього року, коли, готуючись до святкування ювілею, команда ЦУМ вирішила відтворити одну з його вітрин середини 60-х років.

Тоді було виявлено раніше не опубліковані знімки і спогади колишніх співробітників, які було вирішено зберегти в мультимедійному форматі та створити з них своєрідний пам'ятний відеоальбом.

 
ФОТО: ЦУМ

"Виявивши рідкісні фотографії та мемуари колишніх співробітників ЦУМу, ми немов відкрили скриню зі скарбами, якими захотіли поділитися з усіма.

Перші шість місяців пішли на підготовку і збір матеріалів, а наступні півроку — на знімальний процес і монтаж", — розповідає керівник відділу креативу і зв'язків з громадськістю ЦУМ Маруся Коваль.

Втім, історія була б неповною без розповідей про сьогоднішні дні. Тому глядачі можуть зануритися в повсякденну атмосферу універмагу: поспостерігати за роботою баїнг-директора Ольги Чайки на виставці Pitti Uomo у Флоренції, погостювати на бекстейджі зйомок рекламної кампанії ЦУМ в Карпатах, а також послухати історії тих, чиє життя і діяльність так чи інакше перетинається з універмагом в серці Києва.

Зокрема, телеведучої Тетяни Цимбал, письменника Станіслава Цалика, театрознавця Бориса Куріцина, історика моди Галини Кокоріної, народного артиста України Григорія Чапкіса, дизайнерів Антона і Ксенії Шнайдер, дизайнера Руслана Багінського, генерального директора ЦУМ Євгена Мамая та багатьох інших.

«Віроломства» Гітлера не було. Сталін все знав, але нічого не робив

Пакт Молотова-Ріббентропа, чи якщо бути відвертими Сталіна і Гітлера про ненапад та розподіл сфер впливу у Європі був бомбою сповільненої дії. Хоча шлюбний «медовий місяць» між двома диктаторами і тривав два роки, було зрозуміло, що так довго бути не може, хтось один таки піде війною на іншого. І ось коли на цю бомбу вже був закладений часовий механізм і радянські розвідники спостерігали та доповідали про місяці, тижні й дні, що залишились до початку війни, Сталін нічого не робив. Чому так сталось і чому народився один із найпопулярніших радянсько-російських міфів про «віроломний» напад Третього Райху, спробуємо розібратись у пропонованому матеріалі

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.