155-річчя митрополита Андрея Шептицького відзначатимуть на державному рівні

29 липня 2020 року Україна на загальнодержавному рівні відзначатиме 155 років з дня народження Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького.

Про це йдеться на сайті Синоду Єпископів УГКЦ.

Пам'ятник Митрополиту Андрею у Львові
Пам'ятник Митрополиту Андрею у Львові

Проєкт постанови Верховної Ради України "Про відзначення ювілеїв у 2020 році" було прийнято на засіданні парламенту 14 січня.

З ініціативи народного депутата Павла Бакунця, (122 округ — Яворівщина та Жовківщина), випускника Українського католицького університету, до переліку ювілейних дат, які у 2020 році повинні відзначатися на державному рівні, потрапило й вшанування 155-річчя з дня народження Митрополита УГКЦ, який очолював Церкву 1901–1944 рр.

"Вважаю Андрея Шептицького справжнім наставником громади та відданим громадським діячем. Він є прикладом лідера та людиною з великої букви, моїм духовним наставником. Для мене було справою честі зініціювати та підтримати відзначення цієї пам'ятної дати.

Зі зверненням про відзначення ювілею Митрополита до мене також зверталася Яворівська районна рада та небайдужі громадяни. Гордий з того, що 155 років з дня народження Митрополита Андрея будуть відзначатися на державному рівні" — зазначив Павло Бакунець.


Довідково. Митрополит Андрей Шептицький (Глава УГКЦ 1901–1944) народився 29 липня 1865 року в с. Прилбичі, що на Яворівщині. За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку Церкву як в Україні, так і за кордоном.

Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 році заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів.

Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму. Зазнавав утисків більшовиків. Помер 1 листопада 1944 року внаслідок тяжкої хвороби.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?