У Львові спалахнув скандал щодо будівництва каплиці в Шевченківському гаю, її демонтують

У Львові на території Свято-Іванівської лаври УГКЦ, розташованої в Музеї архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького, припинять будівництво нової каплиці. Натомість сюди перевезуть історичну дзвіницю з Бойківщини.

Таке рішення ухвалила робоча група з розв'язання конфліктної ситуації, до якої входили представники музею, міськради та духовенства, повідомив на брифінгу заступник міського голови Львова Андрій Москаленко, передає кореспондент Укрінформу.

 

"Вчора під час засідання робочої групи були заслухані всі сторони конфлікту, озвучені висновки юридичного департаменту, який вивчав правову сторону питання, та інших профільних інституцій. Ми прийняли рішення, що будівництво каплиці, яке здійснювалось без належних документів, буде припинено та демонтовано силами та коштами тих, хто його здійснював", – зазначив Москаленко.

Також робоча група підтримала протокол науково-методичної ради музею № 5 від 09 жовтня 2020 року, в якому йдеться про те, що до музею планується перевезти історичну дзвіницю з села Тухля. Цей об'єкт буде доповненням сформованого історичного ансамблю музею.

Раніше на території Свято-Іванівської лаври Студійського уставу УГКЦ, що розташована у Шевченківському гаю, представники духовенства розпочали будівництво нової каплиці. Натомість у самому Музеї народної архітектури і побуту стверджують, що це робилося без дозвільної документації. Трудовий колектив музею запропонував перевезти сюди старовинну дзвіницю із села Тухля, що на Бойківщині.

"Надалі ми працюватимемо над тим, щоб втілити в життя цей план, врятувати ще одну пам'ятку дерев'яної архітектури Західної України та передати її в користування монахів Свято-Іванівської лаври, щоб вона функційно працювала як каплиця", – зазначив директор Музею народної архітектури і побуту ім. К. Шептицького Роман Назаровець.

Натомість отець Юстин Бойко, який є ініціатором будівництва літньої каплиці, поширив у Фейсбуці відеозвернення, в якому зазначає, що рішення робочої групи має політичне забарвлення і скероване на те, щоб його особисто "усунути з офіційних розмов про розвиток Свято-Іванівської лаври та Музею народної архітектури та побуту".

"Згідно з рішенням, яке озвучили у Львівській міській раді, літню каплицю, яку ми почали споруджувати, демонтувати і перевезти до Святоуспенської Унівської лаври", – зазначив Бойко.

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.

Українська латинка в царській Росії?

У фонді Подільського духовної консисторії Державного архіву Хмельницької області потрапила на очі справа «О запрещении печатания азбук русского языка с применением польского алфавита». «А чи не йдеться про українську латинку?», – відразу подумалося, хоча важко уявити такий феномен у Російській імперії ХІХ століття