У райцентрі Семенівка на Полтавщині демонтували пам’ятник Чапаєву

У Семенівці днями демонтували погруддя Чапаєву. Про це повідомив голова громадської організації “Світанок”, співзасновник проєкту “Декомунізація. Україна” Вадим Поздняков

"Погруддя Чапаєву в райцентрі Семенівка, що на Полтавщині, цими днями демонтовано! Приклад сусіднім Лубнам, де досі стоїть такий пам'ятник", – зазначив пан Вадим.  Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" у Семенівці виконали після звернення громадської організації "Світанок" на гарячу урядову лінію.

Рішення про демонтаж прийняте виконкомом Семенівської селищної ради. Про це в офіційному листі повідомив заступник селищного голови С. Полупан. 

 
 

Нагадаємо, що на початку березня у селі Веселий Поділ Семенівської ОТГ було демонтовано передостанній в Полтавській області пам'ятник Лєніну.

"Очищення області від незаконної окупаційної російсько-більшовицької символіки триває. Комдив Червоної Армії Чапаєв ніяким чином не пов'язаний ні з історією України, ні Полтавщини зокрема. Водночас, Семенівський край дав Україні видатних діячів визвольного руху всеукраїнського масштабу: героя Крут Миколу Божка-Божинського, віце-президента Української головної визвольної ради Івана Вовчука (Федір Вовк) та ін. Але досі ці постаті мало знані серед земляків і ніяк не увічнені", – зазначив регіональний представник Українського інституту національної пам'яті на Полтавщині Олег Пустовгар. Він нагадав, що пам'ятник Чапаєву- не останній об'єкт, що підлягає декомунізації у Семенівському районі. Так, у с. Горошине досі не демонтовано  пам'ятник Енгельсу, у с. Калинівка – Свердлову, а у самій Семенівці – комсомольцю Івану Сухині.

Північно-Східний міжрегіональний відділ УІНП

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".