Спецпроект

Створено онлайн-ресурс свідчень про Голодомор

Національний музей Голодомору-геноциду створив сторінку «Свідчення» — єдиний онлайн-ресурс, де будуть зібрані свідчення про Голодомор 1932–1933 років

На сайті Національного музею Голодомору-геноциду появилась сторінка "Свідчення". Там будуть зібрані історії очевидців Голодомору 1932–1933 років та масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.

"Історія кожної людини — унікальна, та всі вони розповідають правду про найбільші злочини совєтської влади" - підкреслюють в музеї.

Кожен користувач ресурсу може відшукати свідчення за місцем, часом, прізвищем або хештегом. 

Онлайн-ресурс містить відео- та аудіосвідчення, фото та оцифровані текстові спогади про Голодомор-геноцид і масові штучні голоди 1921-1923 та 1946-1947 рр. Вони упорядковані тематично та за адміністративно-територіальним  принципом.

 

Нині найбільш наповненим є розділ "Голодомор-геноцид 1932-1933 років". В його основі  матеріали, зібрані співробітниками  Музею Голодомору в рамках проєкту "Усна історія Голодомору". Під час реалізації проєкту були записані аудіо- та відеосвідчення очевидців Голодомору з різних областей України.

На сайті також є свідчення із фондів музею, зібрані та передані до музею краєзнавцями, студентами, школярами, установами та організаціями.

Над підготовкою матеріалів для наповнення онлайн-ресурсу працювала не лише команда музею, а й волонтери.

Підписники сторінки Музею Голодомору, студенти Української академії лідерства, а також Українська Волонтерська Служба підтримали проєкт, допомагаючи оцифровувати свідчення. Робота над проєктом триває. Кожен може долучитися до подальшої роботи, написавши на пошту memoholodpress@gmail.com.

Сьогодні сторінка "Свідчення" містить 250 історій.  Щомісяця ресурс наповнюватиметься новими спогадами свідків і новими позначками на карті України. Щоб долучитися до наповнення сторінки, українці можуть передати до музею родинні історії, фото або контакти свідків Голодомору та масових штучних голодів.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками