Поблизу Запоріжжя виявили залишки церкви та фамільний склеп графа Канкріна

У селі Григорівка, що за декілька кілометрів від Запоріжжя, археологи та громадські активісти виявили залишки кам'яного фундаменту церкви XIX ст. і фамільний склеп графа Олександра Канкріна

Про це заявила регіональний заступник директора Охоронної археологічної служби Інституту археології НАН України Оксана Дровосєкова, повідомляє кореспондент Укрінформу.

"Спільними зусиллями Охоронно-археологічної служби України і ГО "Ритон" проводиться археологічна розвідка на місці, де була розташована церква, побудована поміщиком Олександром Канкріним у 1871 році. Ми знайшли кам'яний фундамент і фамільний склеп Канкріних", – сказала Дровосєкова.

Склеп розташований за вівтарною частиною. На поверхні було частково видно лише цегляний "кубик", на якому, ймовірно, встановили хрест. Вхід до склепу було завалено будівельним сміттям.

 
Фото: Дмитро Смольєнко, Укрінформ

"За підтвердженими даними, тут похований Олександр Єгорович Канкрін у 1891 році і, за однією з версій, можливо, його дружина – Олена Башмакова", – розповіла історик, голова ГО "Ритон" Анна Головко.

Фундамент церкви був досить потужним: його ширина від 1,5 м до 1,7 м, товщина – 1,1 м. Довжина храму – від вівтаря до входу зі сходами – 37,5 м, ширина центральної частини – 19,4 м.

"Знайшли вівтарну частину. Цегляної кладки, на яку ми розраховували, на жаль, не залишилося. Залишився лише фундамент, він складений із каменів, на щільному цементному розчині, який тоді вже використовувався. Сподіваюся, нам вдасться розкопати всю територію і ми отримаємо контур церкви, сподіваємося знайти церковний цвинтар", –  прокоментувала археолог Дровосєкова.

З 1920 року церква використовувалася як склад для зберігання хімікатів. У 1952 році в купол вдарила блискавка й дерев'яні конструкції церкви згоріли.

"У 1956 році було ухвалено рішення про її знесення. Потім – списували цеглу, і будь-який місцевий житель міг прийти до сільради, виписати собі цеглину. Церква була розібрана повністю до фундаменту", – розповіла Головко.

Сьогодні немає ні фотографій, ні креслення, за якими можна було б відновити первозданний вигляд церкви. Зараз археологи проводять розвідку. Потім вони мають отримати дозвільні документи від Міністерства культури на розкопки та дослідження об'єкта.

Знайдений фундамент і склеп планують музеєфікувати і зробити туристичним об'єктом.

Як повідомлялося, історики планують створити новий екскурсійний маршрут областю, який має об'єднати три маєтки: садибу Попова у Василівці, маєток Канкріна у Веселянці (мова йде про брата Олександра Канкріна, з яким пов'язана історія Григорівки) й садибу Миклашевського в Біленькому.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.