Розуміння національної єдності може виникнути лише в результаті діалогу — Дробович

Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович вважає, що концептуальна визначеність національної єдності та соціальної згуртованості може виникнути лише в результаті суспільного діалогу.

Таку думку він висловив під час онлайн-обговорення "Національна єдність: як "зшити" країну в умовах нестабільності й загроз", трансляція якого відбулася в Укрінформі.

 

"На мою думку, немає яскраво визначеної, стабільної концепції, яку більшість, хоча б 50%, поділяло б, і відповідно, якщо питаєш про національну єдність чи соціальну згуртованість, одразу починається плутанина.

Так само із терміном нація: хтось розуміє це як етнічну націю, хтось — політичну або громадянську, а хтось — як погане слово, пов'язане з нацизмом. Тому, очевидно, коли ми говоримо про національну згуртованість і національну єдність, то дуже важливо, щоб ми поставили питання про концептуальну визначеність.

Вона може постати тільки як результат системного діалогу, коли всі сторони хоча би матимуть уявлення, вони можуть не погоджуватись, але якщо більшість суспільства матиме хоча б уявлення, що є ота дискусія щодо хоча би цих двох концептів, уже буде легше вийти на якусь предметну дискусію," — зазначив Дробович.

Відповідно, за його словами, варто значно посилити зусилля задля налагодження такого діалогу, а тому важливо, щоб інші виклики не відвертали увагу, а навпаки привертали.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням