2022 рік у Білорусі оголошено Роком історичної пам'яті

Лукашенко наказав думати, що "поляки - окупанти, а Велике князівство Литовське - це білоруська держава". Російська імперія та СРСР - поза критикою

Як повідомляє Белсат, самопроголошений президент Лукашенко підписав указ № 1, який у Білорусі проголошено Рік історичної пам'яті.

 

На спеціальній нараді він заявив: "Вперше за роки своєї незалежності ми ставимо ці два поняття - "історія" та "політика" - поруч. Досі ми намагалися не політизувати історію".

Також він закликав "дати адекватну оцінку" періодам Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Спочатку сказав, що "історію переписувати не будемо", і одразу розповів, як її переписати:

"Давайте у підручниках з історії, у замкових та музейних експозиціях так і назвемо, наприклад, період Речі Посполитої окупацією білоруської землі поляками. Етноцидом білорусів, – сказав Лукашенко. – А що це було для наших пращурів? Рідна мова, культура, віра під забороною. Магнати на собак міняли білоруських селян. Але народ вижив і зберіг свою самобутність".

А Велике князівство Литовське, за словами Лукашенка, було чисто білоруським (хоча він, як і раніше, вважає, що Білорусь як нація "остаточно сформувалася за радянських часів").

"Сучасні литовці фактично приватизували спадщину цього державного утворення. Але що там було литовське? Мова – наша, на ній написана і Конституція – Статут. Головна віра – православ'я. Територія – переважно білоруська, українська, частково російська. Народ на 80% – наш. Слов'яни. А це основні атрибути та ознаки державності".

Насправді до складу Великого князівства Литовського входила і практично вся територія сучасної Литви. Князівство було багатонаціональним та багатоконфесійним, у ньому жили і слов'яни, і балти, і юдеї, і мусульмани.

Він також поставив у провину предкам сучасних литовців те, що "коли на всю Європу гриміли Полоцьке та Турівське князівства як центри духовності та освіти", ті "досі жили в темряві язичництва і вели примітивне господарство".

Критично дивитися на радянську спадщину Лукашенко заборонив.

На думку Лукашенка, багато хто, хто вивішував на вікнах національні прапори (які він назвав "ганчірками"), зараз "цього соромляться".

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.