Демонтовано останній в Україні пам’ятник Енгельсу

П'ятиметровий пам’ятник засновнику марксизму та комуністичної ідеології Фрідріху Енгельсу демонтували 16 вересня в селі Горошине Семенівського району на Полтавщині

Про це повідомив голова ГО "Світанок" Вадим Поздняков та регіональний представник Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Олег Пустовгар. Після демонтажу пам'ятник розібрали на частини й передали до "Парку радянського періоду" неподалік Путивля, Сумської області.

Олег Пустовгар розповів, що громадська організація "Світанок" та УІНП неодноразово надсилали листа до керівництва Горошинської сільської ради щодо демонтажу пам'ятника. На початку року вони отримали відповідь від сільради, що виникла затримка демонтажу монументу через брак коштів та пандемію. Але згодом пам'ятник все ж таки прибрали.

"Це добрий приклад цивілізованого європейського підходу. Зроблю все можливе, щоби цю практику поширити й на інші пам'ятники комуністичної епохи Полтавській області, які лишилися не демонтованими. Скажімо, Свердлов у селі Калинківка неподалік Семенівки, Чапаєв у Лубнах, Маркс біля Кременчука тощо. Найбільший такий музей серед країн ЄС створили в Литві", – сказав Олег Пустовгар.

Пустовгар говорить, що "вчення Маркса-Енгельса" стало підґрунтям для утвердження комуністичних тоталітарних режимів на території України та інших країн Східної Європи. Тому меморіалізація Фрідріха Енгельса – це активна пропаганда комуністичного тоталітарного режиму.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.