Спецпроект

Оглядач газети «День» став лауреатом премії імені Джеймса Мейса

Дмитро Десятерик став 13-м лауреатом премії та отримав 25 тисяч гривень нагороди.

Лауреатом премії імені Джеймса Мейса в 2020 році став кінознавець, культуролог та оглядач газети "День" Дмитро Десятерик. Про це повідомляє видання "День".

 

Він став 13-м лауреатом премії та отримав 25 тисяч гривень нагороди. Вручення премії відбулося в змішаному форматі: частина учасників через пандемію коронавірусної інфекції брали участь у врученні через Zoom.

Премія імені Джеймса Мейса за громадянську позицію в галузі публіцистики була заснована за ініціативи головної редактори "Дня" Лариси Івшиної 25 листопада 2008 року. Відзнака вручається щорічно з 2009 року в меморіальні дні пам'яті Голодомору українського народу 1932 – 1933 рр.


Лауреатами премії в різні роки ставали: політолог, публіцист, колумніст та журналіст Ігор Лосєв (2009 рік), редактор відділу "Історія і Я" газети "День" Ігор Сюндюков (2010 рік), публіцист, політолог, історик, член-засновник ГО "Київське братство" Сергій Грабовський (2011 рік), український політолог і публіцист Олександр Палій (2012 рік), історик Володимир Бойко та доктор філософських наук, професор, публіцист Петро Кралюк (2013 рік), вебредактор "Дня" Валентин Торба (2014 рік), редактор відділу політики газети "День" Іван Капсамун (2015 рік), сценарист та історик культури Сергій Тримбач (2016 рік), журналістка Наталя Іщенко (2017 рік), журналістка та телеведуча Лариса Волошина (2018 рік), журналіст та головний редактор порталу "Цензор.нет" Юрій Бутусов (2019 рік).

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.