Не лише проспект Бандери: УІНП готує апеляцію на рішення суду щодо перейменування вулиць

Український інститут національної пам’яті подасть апеляцію на рішення Окружного адміністративного суду Києва від 28 січня про скасування перейменування низки вулиць Києва та підтримає Київську міську раду в суді.

Про це повідомляється на сайті Інституту.

 

В УІНП нагадали, що суд скасував рішення Київської міської ради від 7 липня 2016 року № 559/559, яким вона перейменувала низку вулиць: вулицю Баумана на Януша Корчака у Шевченківському районі, вулицю Кутузова на Генерала Алмазова, вулицю Суворова на Михайла Омеляновича-Павленка, провулок Кутузова на провулок Євгена Гуцала (усі три – у Печерському районі), проспект Московський на Степана Бандери в Оболонському та Подільському районах.

"Йдеться не лише про проспект Степана Бандери, а про цілу низку вулиць, які були перейменовані на честь абсолютно різних історичних постатей – від військових Армії УНР, як от Олексій Алмазов та Михайло Омелянович-Павленко, до письменника-шістдесятника Євгена Гуцала та відомого лікаря, педагога й гуманіста Януша Корчака, який загинув від рук нацистів.

Усі перейменування без винятку потрапили під рішення суду. Інститут готується подати апеляційну скаргу", - заявив голова УІНП Антон Дробович.

Він також провів паралелі з судовими процесами довкола перейменування проспекту Маршала Жукова на проспект Петра Григоренка у Харкові. "Ми вже мали рішення судів першої інстанції, які потім скасовують апеляційні суди", - зазначив голова УІНП.

В Інституті національної пам'яті також нагадали, що 5 червня 2019 року Окружний адмінсуд Києва вже скасовував рішення про перейменування Московського проспекту і проспекту Ватутіна на честь Степана Бандери і Романа Шухевича.

У відповідь на апеляцію, подану УІНП, Київською міською радою та Всеукраїнським об'єднанням "Свобода", Шостий апеляційний суд Києва залишив у силі рішення Київської міської ради про перейменування цих проспектів. Проте суд першої інстанції не взяв цю постанову до уваги, хоча Київська міська рада долучила її до матеріалів справи в останньому судовому процесі.

Поки що рішення ОАСК від 28 січня 2021 року не набрало законної сили. Подати апеляцію можна впродовж 30 днів.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".

Чернівці-1989. За лаштунками першої "Червоної Рути"

35 років тому у Чернівцях відбулася подія, що змінила культурний ландшафт нашої країни. Незалежність України почалася із співочої революції на стадіоні "Буковина" та виверження нової непідцензурної музики – музики протесту.