Спецпроект

У Харкові представили нове видання книги "Старобільське відлуння Катинської трагедії"

У Харкові пройшла презентація доповненого новими фактами видання книги українських письменників-істориків Валерія Снєгірьова і Володимира Агафонова «Старобільське відлуння Катинської трагедії".

Презентацію кореспондентові Укрінформу прокоментував один з авторів, член Національної Спілки письменників України Валерій Снєгірьов.

 

"З дня Катинської трагедії минуло 80 років, і за цей час було чимало спроб оцінити трагічні події 1939-1941 років. Перше видання нашої книги вийшло друком у Луганську в 2000-му році, і це було перше в історіографії України дослідження перебування поляків у Старобільському таборі для військовополонених на Луганщині та їх розстрілу в Харкові.

Ми дослідили десятки архівів і сотні свідчень очевидців, щоб пояснити, чому загинули багато тисяч польських офіцерів – непотрібних свідків порушення радянським керівництвом норм міжнародного права і зради стосовно польських офіцерів, які сприйняли СРСР як союзника в боротьбі зі спільним ворогом – фашистською Німеччиною. І чому при цьому їх звинуватили в державному злочині", - сказав Снєгірьов.

За його словами, в доповненому виданні опубліковані фотографії з місця події й уточнені списки тисяч поляків, які загинули під час масових розстрілів за наказом НКВД.

"Йдеться також про паралелі, які виникають при аналізі нинішньої політики Росії", - зазначив Снєгірьов.

"Росія ось уже сім років веде неоголошену війну проти України в традиціях більшовицького режиму, який з 1917 року почав нав'язувати сусідам "братську любов" та анексувати чужі території. При цьому нинішня влада РФ звинувачує національно-визвольний рух в Україні в пособництві фашизму, "забуваючи" про власне військове співробітництво з Німеччиною, яке мало місце свого часу", - додав Снєгірьов.

За його словами, ще в 1990 році Генеральна прокуратура Росії підтвердила факт ухвалення в 1940 році смертних вироків стосовно більш як 14 тисяч польських військовополонених: "Тільки в Катині розстріляно більш як 4 тисячі, стільки ж – у Харкові, решта – в інших таборах і тюрмах" .


Як сказала кореспондентові Укрінформу віцеконсул Генерального консульства Республіки Польща в Харкові Барбара Качмарчик, яка була присутня на презентації, відображення в книзі "Старобільське відлуння Катинської трагедії" подій, що мали місце на території СРСР – це виклик для вчених, оскільки багато сторінок історії тоталітарного режиму ще не розкриті.

"Це фільм про одне з найбільших жахіть нашої історії" — історик Олександр Зінченко про фільм "Голодомор. Літописці"

До Дня пам’яті жертв голодоморів та 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років Суспільне Мовлення презентує документальний серіал "Голодомор. Літописці". Про історії, покладені в основу фільму, та силу проєкту в ефірі Радіо Культура розповідає автор сценарію, історик Олександр Зінченко.

Розвідка УНР в пошуках доказів більшовицьких злочинів

Карна справа Олексія Костюченка відкриває чимало деталей з життя тогочасної української еміграції. Сам Костюченко служив Україні в 1917-1921 роках. З особливою цікавістю слідчі НКВС звертають увагу на його старого знайомого — Володимира Шевченка, колишнього сотника Армії УНР. Ще на початку 30-х, Шевченко активно копав інформацію стосовно Голодомору в Україні 1932-1933 рр., неодноразово нелегально потрапляв на територію УРСР, був тихим та непримітним розвідником Державного Центру УНР в екзилі.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Олена Теліга: очі і серце звернені на Київ

У часописі «Волинь» за 21 вересня 1941 року, № 4а вміщена стаття Олени Теліги «Перед брамою столиці», яка не увійшла до жодного видання її творів, а отже залишається маловідомою. Натомість стаття віддзеркалює головний імператив її життя і творчості - прагнення об’єднати українську націю і повернутися до державного Києва. 22 жовтня 1941 року Олена Теліга повернулася до Києва, щоб більше ніколи його не покинути і за що заплатила власним життя.