У Львові демонтують центральну скульптурну групу радянського монументу слави. ФОТО

У Львові 23 липня розпочали демонтаж головної частини композиції радянського монументу слави – дві бронзові фігури – батьківщини-матері та червоноармійця, який тримає меч.

Про це повідомляє кореспондент Радіо Свобода.

 

"Я піднесений, бо чекав цього моменту давно, хотілося позбутися цієї русифікації. Нам цього не треба. Були демонтовані елементи з металу, якого було досить багато, а також міцний бетон був. Планували два дні працювати, а вийшло за один", – каже будівельник Василь Луць.

 

Цей монумент, за оцінкою Українського інституту національної пам'яті, не підпадав під дію закону про декомунізацію, не перебував на жодному балансі. Тому міська рада з громадою мала право ухвалювати рішення щодо демонтажу, заявивши, що це символ комунізму.

Ще у квітні 2018 року обгородили основну частину радянського пам'ятника, який був в аварійному стані. Елементи демонтували почергово.

Взимку 2019 року зняли 30-метровий пілон, що прославляв "визволення" радянською армією Львова у 1939-му і, вдруге, у липні 1944 року. Весною цього року демонтували горизонтальну стелу з залізобетону і 43 горельєфи – зображення солдат і матерів. Тепер вже завершальний етап робіт – прибирають дві скульптури.

 

У радянський час цей пам'ятник називали "Монументом бойової слави Збройних сил Радянського Союзу", який встановили у травні 1970 року. Скульптурну композицію створювали відомі львівські митці Емануїл Мисько, Дмитро Крвавич і Ярослав Мотика.

Скульптури монументу зберігатимуться в експозицію музею "Територія терору" у Львові.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.