Історична пам'ять має важливе значення для безпеки – Дробович

Історична пам'ять відіграє важливе значення для опору агресивним впливам.

Про це сказав директор Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович під час зустрічі з молоддю у Львові в межах Київського безпекового форуму, передає кореспондент Укрінформу.

 

"Історична пам'ять має важливе значення в такому понятті, як "м'яка сила". Це про здатність опиратися агресивним впливам. Можна мати багато танків, ракет і літаків – і програти війну. Тому що люди, які мають ними керувати, вирішили перейти на бік ворога.

У нас є приклади з 2014 року. Події в Криму показують, що більшість людей не були готові воювати, використовувати свій потенціал з дуже багатьох причин, але одною з них була багаторічна системна "гуманітарна акція", те що називається ІПСО – інформаційно психологічна операція, яка здійснювалася проти українського населення в Криму. І ми бачимо наслідки", - наголосив Дробович.

За його словами, втрата історичної пам'яті посилює вразливість. Як приклад він навів події 1917-21 років – проголошення УНР та мрію про незалежну українську державу після розпаду імперії. Україна тоді хоч і проголосила незалежність, але програла, попри те що десятки тисяч людей захищали її зі зброєю в руках.

"Мені здається, що Україна винесла таки урок. І той факт, що зараз 2021 рік і ми маємо 30-річну державу, відновлену незалежність і усвідомлюємо тисячолітні традиції державності на цій території, робить нас сильнішими.

І чим краще ми усвідомлюємо, хто ми, через що пройшли, чого коштувала нам ця незалежність, тим сильнішими ми будемо, тим краще ми зможемо користуватися танками, ракетами і тією допомогою, що надають нам союзники", - вважає директор УІНП.

На його думку, зараз головне – зробити національно-патріотичне виховання сучасним, якісним, аби не допустити його перетворення на новий "совок". Як вдалий приклад національно-патріотичного виховання директор інституту наводить "Пласт", який сприяє всебічному патріотичному вихованню і самовихованню української молоді на засадах християнської моралі, виховує почуття ідентичності, розкриває історичні процеси та боротьбу за нашу державність.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка