У вільний доступ виклали понад пів сотні номерів літературно-мистецьких часописів ХХ століття

55 чисел журналів «Нові поезії», «Наша культура» й «Сяйво» розмістили в електронній бібліотеці «Культура України» та на сайті «Бібліотека українського мистецтва».

Оцифрування та викладення у вільний доступ часописів відбулося в межах проєкту "Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття. Частина ІІ", який реалізовує медіа "Читомо" за підтримки Українського культурного фонду.

 

Відтепер доступними стали:

  • 13 номерів журналу "Нові поезії"
  • 22 номери часопису "Наша культура"
  • 20 номерів журналу "Сяйво".
 

Часопис "Нові поезії" − видання поетів Нью-Йоркської групи, що виходило у 1959-1971 роках в Нью-Йорку. У ньому друкували тексти членів групи, а також перекладну поезію. Особливої уваги заслуговує 6 номер часопису за 1964 рік, в якому були опубліковані автографи оригінальних поезій і до кожної з них були подані репродукції художніх робіт. Детальніше про журнал можна почитати в статті Ігоря Котика ""Нові поезії" – журнал поетів без країни"". Оцифровані примірники часопису читайте на сайті "Культура України".

 

Журнал "Наша культура" видавали у 1935-1937 роках у Варшаві, а потім − у 1951-1953 роках у канадському Вінніпезі, куди переїхав його творець − науковець, мовознавець та лексикограф, громадський і церковний діяч Іван Огієнко.

Тут друкували статті з літератури, історії, мистецтва, богослів'я, мовознавства, етнографії, права, археології, палеографії, педагогіки, архітектури, етнографії, театру, музики, філософії; літературні тексти; наукову та літературну критику; ілюстрації та багато іншого. Дослідженням часопису займається професор Микола Тимошик. Відскановані примірники розміщені в електронній бібліотеці "Культура України".

 

Часопис "Сяйво" − видання, якому вдалося передати цікаву й інформативну панораму української культури 1910-х років. Де серйозні дослідження межували з наївним моралізаторством, друкувалися ранні твори Тичини й Рильського, а також "докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка". Де можна було прочитати лібрето останньої передсмертної опери Лисенка. Більше про журнал − в матеріалі Олега Коцарева. Оцифровані номери "Сяйва" оприлюднила "Бібліотека українського мистецтва".

"Друкована періодика, яку 50-100 років тому видавали наші попередники, часто залишається незнаною й недоступною загалу. Окремі часописи розкидані по бібліотеках, музеях, приватних колекціях в Україні та діаспорі. Але можливості цифрової ери дають змогу зробити навіть найбільш рідкісні видання відкритими для кожного у будь-якому куточку світу.

Тож для нас було дуже важливо не тільки дослідити архівні літературно-мистецькі часописи, а й дати змогу читачам "погортати" їх й відчути всю тяглість, еволюцію й динамізм наших культурних та мистецьких процесів", − коментує співкураторка проєкту "Екземпляри ХХ" Оксана Хмельовська.

Сканування журналів "Читомо" здійснило у партнерстві із "Музеєм-архівом преси".

Електронна бібліотека "Культура України" НБУ ім. Ярослава Мудрого, яка розмістила оцифровані часописи, була започаткована у 2011 році. Це корпоративний проєкт, в якому беруть участь 29 бібліотек, 22 наукові установи і видавництва, 110 авторів. На сьогодні бібліотека містить близько 13 тисяч відсканованих книжок та журналів.

"Бібліотека українського мистецтва" є некомерційним проєктом й існує уже сім років виключно завдяки волонтерській роботі засновниці. Підтримати бібліотеку можна переказом на картку Приватбанку або підпискою на Patreon.

 

"Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття" – це проєкт, спрямований на вивчення знакових періодичних видань про літературу і мистецтво XX століття, які виходили на території України або створювались українцями діаспори. Проєкт реалізовується протягом 2020-2021 років.

Цього року об'єктами досліджень стали 14 журналів: "Сяйво", "Театральне мистецтво", "Перець", "Бібліологічні вісті", "Музика", "Нове мистецтво", "Всесвіт", "Молодняк", "Літературний ярмарок", "Мистецтво L'Art", "Назустріч", "Архітектура Радянської України", "Наша культура", "Нові поезії". Також кілька матеріалів будуть присвячені сучасному стану друкованої мистецької та літературної періодики.

Лонгріди-дослідження цього та попереднього років увійдуть до спеціального друкованого альманаху, який безкоштовно розповсюдять серед вишів, бібліотек та інших установ та організацій, що займаються друкованою періодикою.

Більше про "Екземпляри ХХ" − на сайті проєкту.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.