Дослідники презентували віртуальна виставку “Депортації. Візуальна пам’ять”

Це перша спроба упорядкувати та критично проаналізувати фотографічний спадок людей, яких радянська влада депортувала з Західної України до Сибіру, Далекого Сходу та Середньої Азії упродовж 1944-1953 років. Більшість з депортованих були членами сімей вояків УПА та учасників підпілля ОУН: батьки, дружини, діти.

Як повідомила "Історичній правді" команда ГО "Після тиші" виставка доступна у мережі. Її створила громадська організація за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.

 

До виставки увійшли 58 фотографій з 19 приватних архівів людей, які пережили масові депортації, або їхніх нащадків. Примусова праця на лісоповалах та вугільних шахтах, життя у бараках, дитинство в тайзі, намагання зберегти свою культуру – світлини демонструють різні аспекти режимного повсякдення тих кого примусово позбавили рідного дому.

Команда ГО "Після тиші" упродовж року оцифрувала тисячі фотографій та записала сімейні історії у трьох регіонах: на Львівщині, Івано-Франківщині й Рівненщині. Для їхнього опрацювання залучила експертів та експерток у сферах історії та культурної антропології.

Виставка "Депортації. Візуальна пам'ять" – це початок подальших досліджень візуальної спадщини радянського періоду та досвіду примусових міграцій у минулому та сучасному.


Якщо ви маєте фотографії з депортації і пов'язані з ними історії - напишіть команді ГО "Після тиші" за електронною адресою – aftersilencengo@gmail.com або на сторінці у Фейсбуку

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".