Дослідники презентували віртуальна виставку “Депортації. Візуальна пам’ять”

Це перша спроба упорядкувати та критично проаналізувати фотографічний спадок людей, яких радянська влада депортувала з Західної України до Сибіру, Далекого Сходу та Середньої Азії упродовж 1944-1953 років. Більшість з депортованих були членами сімей вояків УПА та учасників підпілля ОУН: батьки, дружини, діти.

Як повідомила "Історичній правді" команда ГО "Після тиші" виставка доступна у мережі. Її створила громадська організація за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.

 

До виставки увійшли 58 фотографій з 19 приватних архівів людей, які пережили масові депортації, або їхніх нащадків. Примусова праця на лісоповалах та вугільних шахтах, життя у бараках, дитинство в тайзі, намагання зберегти свою культуру – світлини демонструють різні аспекти режимного повсякдення тих кого примусово позбавили рідного дому.

Команда ГО "Після тиші" упродовж року оцифрувала тисячі фотографій та записала сімейні історії у трьох регіонах: на Львівщині, Івано-Франківщині й Рівненщині. Для їхнього опрацювання залучила експертів та експерток у сферах історії та культурної антропології.

Виставка "Депортації. Візуальна пам'ять" – це початок подальших досліджень візуальної спадщини радянського періоду та досвіду примусових міграцій у минулому та сучасному.


Якщо ви маєте фотографії з депортації і пов'язані з ними історії - напишіть команді ГО "Після тиші" за електронною адресою – aftersilencengo@gmail.com або на сторінці у Фейсбуку

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.