Дослідники презентували віртуальна виставку “Депортації. Візуальна пам’ять”

Це перша спроба упорядкувати та критично проаналізувати фотографічний спадок людей, яких радянська влада депортувала з Західної України до Сибіру, Далекого Сходу та Середньої Азії упродовж 1944-1953 років. Більшість з депортованих були членами сімей вояків УПА та учасників підпілля ОУН: батьки, дружини, діти.

Як повідомила "Історичній правді" команда ГО "Після тиші" виставка доступна у мережі. Її створила громадська організація за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.

 

До виставки увійшли 58 фотографій з 19 приватних архівів людей, які пережили масові депортації, або їхніх нащадків. Примусова праця на лісоповалах та вугільних шахтах, життя у бараках, дитинство в тайзі, намагання зберегти свою культуру – світлини демонструють різні аспекти режимного повсякдення тих кого примусово позбавили рідного дому.

Команда ГО "Після тиші" упродовж року оцифрувала тисячі фотографій та записала сімейні історії у трьох регіонах: на Львівщині, Івано-Франківщині й Рівненщині. Для їхнього опрацювання залучила експертів та експерток у сферах історії та культурної антропології.

Виставка "Депортації. Візуальна пам'ять" – це початок подальших досліджень візуальної спадщини радянського періоду та досвіду примусових міграцій у минулому та сучасному.


Якщо ви маєте фотографії з депортації і пов'язані з ними історії - напишіть команді ГО "Після тиші" за електронною адресою – aftersilencengo@gmail.com або на сторінці у Фейсбуку

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.