Архів національної пам’яті: реконструкції бути!

2021 рік став для Архіву національної пам’яті справді успішним. Передусім тому, що наша установа нарешті отримала фінансування на будівництво свого приміщення – 100 мільйонів гривень. Це означає, що після півторарічної перерви відновлюється реконструкція Архіву національної пам’яті на вулиці Пухівській, 7 у Києві! Адже протягом поточного року була підготовлена вся проєктна документація.

 

Вважаю, що це лише початок. Тому вдячні Верховній Раді, Кабінету Міністрів, Міністерству культури та інформаційної політики та Українському інституту національної пам'яті за розуміння важливості створення Архіву національної пам'яті. Архіву, який буде найбільшим серед усіх архівів репресивних органів у Європі – згідно наших задумів і виготовлених документів.

Насамперед від колективу Архіву і від себе особисто висловлюю вдячність усім, хто підтримував нас: інформаційно, відвідуючи екскурсії та заходи, підписуючи звернення щодо відновлення реконструкції. Переконані, саме видима підтримка та бажання українців створити Архів національної пам'яті стали важливим аргументом для відновлення фінансування.

Наступного року ми розпочинаємо будівництво Архіву і сподіваємось, що уже через два-три роки ми приймемо перші документи у його фонди і перших відвідувачів.

Це буде рухом вперед не лише для архіву, а й для всієї держави.



Як пов'язані відкриті архіви репресивних органів та вектор розвитку країни?

Відповідь на це запитання дає нижче наведена мапа Європи. На ній виділені країни, у яких спеціальне законодавство про доступ до архівів репресивних органів дає гарантований вільний доступ до них всім охочим. Цю карту можуть оглянути наші екскурсанти на Пухівській, 7, допоки ще не розпочалася реконструкція будівлі.

Показуючи цю карту, я запитую всіх відвідувачів: що з геополітичної точки зору об'єднує всі ці країни Центральної та Східної Європи?

 
Мапа Європи з виділеними країнами, де діє спеціальне законодавство про доступ до архівів репресивних органів та відповідні архіви для забезпечення вільного доступу

Відповідь очевидна – всі вони є країнами-членами НАТО та ЄС (за винятком Албанії, яка є офіційним кандидатом на членство в Європейському Союзі). А Україна лише прямує до вступу у ці міжнародні інституції.

Отже, проводимо чіткі паралелі: відкриті архіви репресивних органів комуністичного режиму – це "точка неповернення" до тоталітарного минулого, і вони, багато в чому, визначають шлях європейського розвитку нашої держави.



Архіви лише для істориків чи для всіх охочих?

У приміщенні Архіву національної пам'яті досі не зберігається жодного документу. Реконструкція лише починає набирати обертів – однак Архів продовжує розвиватися.

Колектив Архіву довів, що маючи обмежене фінансування, він здатний реалізовувати великі освітні проекти, допомогти українцям відновити правдиві історії своїх родин, а репресованим радянською владою – відродити свої чесні імена.

Важливим напрямом нашої діяльності у 2021 році була допомога людям у пошуку інформації про репресованих родичів. Понад тисячу осіб скористалися безкоштовними послугами нашого Консультаційного центру з пошуку інформації про репресованих. І сотні з них успішно – їм вдалося відкрити правду про закатованих Радянським Союзом рідних.

 

 
Афіша Консультаційного центру з пошуку інформації про репресованих при Архіві національної пам'яті

Втім досі багато людей продовжують запитувати: "З чого почати пошук своїх репресованих рідних?". Щоб відповісти на це запитання, у 2021 році колектив Архіву виготовив п'ять коротких просвітницьких відеоінструкцій, які покроково демонструють безліч можливостей в Україні щодо пошуку інформації про репресованих.

Перше відео розповідає про Архів національної пам'яті та його місію:

Друге – "З чого почати пошук документів про репресованих родичів?":

Третє – "В яких архівах шукати інформацію про репресованого родича?":

Четверте – "Як написати заяву в архів?":

І останнє, п'яте, розповідає історію Вікторії Тараненко – заявниці нашого Консультаційного центру, яка змогла знайти в архівах історію свого розстріляного в часи "Великого терору" прадідуся:

Всі відео можна вільно переглянути у вільному доступі на офіційній Youtube-сторінці Архіву національної пам'яті, а також поширювати.

Ці відео ми презентували у шістнадцяти містах та містечках України, а також на трьох фестивалях. У 2022 році команда Архіву національної пам'яті сповнена натхнення продовжити наші лекції по Україні. Якщо маєте ідеї про те, у якому місті їх провести, яку аудиторію зацікавити – звертайтеся! Ми залюбки проведемо майстер-клас.

У 2021 році зусиллями колективу ми продовжили популяризувати історію України ХХ століття та її історичні постаті. Ми намагаємося просто розповісти про складне, зрозумілою мовою передати маловідомі факти про репресії щодо відомих людей.

А ще під час розмов виявилося, що ледь не в кожній українській родині є репресовані. Просто інколи родичі про це можуть не знати.

Так, разом із працівниками видання "НВ" ми розшукали історії їх репресованих рідних. Майже два місяці пошуків, десятки звернень в архіви і, зрештою, до Дня пам'яті жертв політичних репресій у травні вийшов наш спільний спецпроєкт "Розстріляне покоління. Історії жертв політичних репресій сталінського режиму".

 
Головна сторінка спеціяльного проєкту Архіву національної пам'яті та видання "НВ" "Розстріляне покоління. Історії жертв політичних репресій сталінського режиму"

З кожним роком істотно збільшується кількість людей, які шукають інформацію про своїх репресованих родичів. Проте досі не було проведено навіть найменшої аналітичної обробки таких даних.

Тому у 2021 році Архів національної пам'яті спільно з виданням "Texty.org.ua" вперше узагальнили і візуалізували звернення до нашого Архіву.

Результатом спільної роботи став матеріал "Білі плями памʼяті. Як українці шукають правду про репресованих родичів". У ньому – три інфографіки: що відомо або невідомо українцям про своїх закатованих рідних, родичів з яких регіонів України шукають найбільше та в яких роках найчастіше обриваються знання про долі репресованих.

Найбільш примітно – це співвідношення кількості звернень до загального числа жертв. Очевидно, що за 70 років панування "диктатури пролетаріату" її жертвами стали мільйони людей, які постраждали від Голодомору-Геноциду 1932-1933 років, депортацій, виселення, ГУЛАГів, репресій проти українського визвольного руху.

 
Інфографіка про рівень володіння заявниками інформацією про своїх репресованих родичів на момент звернення до Архіву національної пам'яті

Кількість звернень до нашого Архіву за останні 15 місяців – більше тисячі. Зведеної статистики по іншим архівам я не знайшов, але орієнтовно не перевищує пару десятків тисяч. Тобто в рік відновлюється правда менше як про піввідсотка репресованих. Навіть з врахуванням динаміки – потрібно буде десятки років для відновлення справедливості.

Саме в архівних справах і зберігається та інформація про репресованого, яку люди на момент звернення не знають, але прагнуть віднайти. Відкриті для всіх охочих на законодавчому рівні документи репресивних органів дають можливість заповнити "білі плями" родинної історії.



Історичні міфи – це також міфи про архіви

Нині ми зіштовхуємося з дещо парадоксальною ситуацію – щоб подолати історичні міфи, нам спершу потрібно подолати міф про архів як закриту бюрократичну інституцію для своїх.

Для радянської влади архіви були місцем, де можна було поховати правду про злочини комуністичного режиму. Нині ж саме архіви допомагають тисячам українців відкривати правду про власне минуле.

Переконані, що потрібно і важливо популяризувати за кордоном досвід України щодо доступу до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму. З цією метою у 2021 році Архів уклав п'ять договорів з іноземними архівами, які зберігають документи комуністичних спецслужб та правоохоронних органів, а також зі структурами, що вивчають питання національної пам'яті і подолання наслідків комуністичного тоталітарного минулого у країні.


Нашими партнерами стали:

- Національний архів Латвії;

- Естонський інститут історичної пам'яті;

- Архів служб державної безпеки Республіки Чехія;

- Інститут дослідження тоталітарних режимів (Чехія);

- Комісія з відкриття документів і оголошення про належність болгарських громадян до державної безпеки і розвідувальної служби Болгарської народної армії.


Підписання цих договорів підтверджує рух України до кращих європейських практик. Одним з головних напрямків подальшої співпраці – це обмін досвідом про умови зберігання та надання доступу всім охочим, обмін інформацією про архівні документи та обмін електронними копіями документів.

Архів національної пам'яті у 2021 році отримав членство в двох авторитетних міжнародних організаціях. Наша установа стала повноправним членом "Платформи європейської пам'яті та сумління" – міжнародного проєкту з 2011 року, покликаного досліджувати діяльність і злочини тоталітарних режимів у Європі в XX столітті. Також Архів доєднався до Європейської мережі офіційних органів відповідальних за справи секретної поліції – об'єднання інституцій європейських країн (із 2008 року), які досліджують та виявляють злочини комуністичного тоталітарного режиму на основі документів таємної поліції та спецслужб країн регіону.

 
Архів став повноправним членом "Платформи європейської пам'яті та сумління"

Також Архів поряд з провідними музеями, меморіалами та іншими фаховими інституціями, що займаються вивченням і популяризацією історії України, виступив співзасновником "Української коаліції пам'яті". Серед її завдань – розвиток та взаємопідтримка в подоланні глобальних і національних викликів, для висвітлення "незручних", заборонених чи болісних питань національної пам'яті.

Цього року команда Архіву прийняла гостей з-за кордону – Національний архів Латвії. Ми не тільки підписали договір із колегами, а й організували "круглий" стіл "Доступ до документів репресивних органів в Україні та Латвії". Учасники заходу шукали відповіді на питання: чи є доступними документи репресивних органів СРСР в Україні і Латвії; чи можливо оцифрувати мільйони справ на репресованих і виставити на загальний огляд списки агентів КГБ; як взаємопов'язано відкриття архівів спецслужб комуністичного режиму та демократичні перетворення у державах.

 
Інфографіка про підсумки діяльності Архіву національної пам'яті за 2021 рік

Завершується 2021 рік. Він був не простим, але продуктивним для Архіву національної пам'яті. Дякуємо за підтримку усім небайдужим. Наші спільні зусилля принесли результат. Етап становлення Архіву триває. Попереду – багато роботи, і, сподіваємося, підтримка держави та людей лише міцнішатиме із переобладнанням кожного поверху під час реконструкції.

Андрій Здоров: Не заслужив. 150 років Миколі Скрипнику

Микола Скрипник народився на Донбасі і був мабуть найвідомішим провідником радянської українізації цього регіону. Західні політологи означили його як одного з найяскравіших представників так званого українського націонал-комунізму. Для наших законодавців Скрипник - не заслуговує на вшанування. В списку представлено багато осіб, які ніколи себе не вважали українцями. А от українця Миколи Скрипника там немає. Не заслужив.

Володимир В'ятрович: Домовитися з минулим, а не долати його

Домовитися з минулим — це нам, нинішнім, досягти мінімального консенсусу в уявленнях про нашу історію. Це слухати минуле і чути його. В конкретно нашому випадку — це чути мільйони голосів людей, котрих убили саме з цією метою: заставити їх замовкнути. Чути голоси тих, хто пішов на смерть задля оборони права незнайомих їм майбутніх українців на вільну дискусію у вільній країні.

Ярослав Грицак: Долати минуле таки потрібно

Я закликаю подолати нашу залежність від минулого. Цим минулим є режим т.зв. «обмеженого доступу», ендемічними хворобами якого є бідність та авторитаризм. У всьому світі він склався історично і довгий час був нормою. Тільки що в останні двісті років все більше і більше країн виходять з нього. І майже всюди рецепт виходу один і той самий: прихід до влади політичної еліти, яка має політичну волю міняти країну.

Віктор Ющенко: Віктор Ющенко: Чому після Грузії - Україна?

Теоретично десятки російських БТРів можуть взяти курс на Київ. Існує маса сценаріїв, як зіграти на кримському питанні, вчинити серію провокацій, дестабілізувати ситуацію у Криму — і далі відбувається черга подій, яка закінчувалася б тільки тим, що у Києві спускається український національний прапор.