Найбільший архів підпілля ОУН

Фотоапарат, у котрому досі може знаходитись плівка із повстанськими світлинами. Чорна вишивана сорочка українського підпільника. Унікальні роботи підпільного художника Ніла Хасевича. Цілий ряд досі невідомих документів українського підпілля. Це лише невелика частина знахідок, що цьогоріч виявили на Тернопільщині та передали до музею. Де і як був знайдений цей архів? Хто його заховав 70 років тому? Та які білі плями нашої історії можна буде закрити завдяки його матеріалам?

Від редакції: Нещодавно у Тернополі відбулася презентація найбільшого архіву підпілля ОУН, що був знайдений пошуковцями та переданий до Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини. "Історична правда" поспілкувалася із заступником директора з наукової роботи цього музею, кандидатом історичних наук та дослідником українського визвольного руху Сергієм Волянюком про цю унікальну знахідку.


- Сергію, нещодавно у музеї відбулася справді знакова подія. Розкажи, будь ласка, як цей архів потрапив до музею та історію, як його знайшли?

Сталося так, що саме 14 жовтня на День Покрови (також цього дня було відзначення 25-річчя від дня заснування Історико-меморіального музею політичних в'язнів у Тернополі) до нас звернулися друзі музею, котрі повідомили, що у Козівському районі (Тернопільщина – ред.) місцевими пошуковцями і краєзнавцями був знайдений бідон із документами ОУН.

Нас це, очевидно, зацікавило. Ми виїхали на місце та познайомились із пошуковцями, зокрема з панами Андрієм Хруником і Андрієм Остапом. За кілька днів фактично вже за архівом поїхали меценат та співзасновник благодійного фонду "Музей боротьби України" Михайло Ратушняк та директор нашого музею Євген Філь.

Пошуковці передали їм згаданий архів, а також вказали на місце його знахідки. Бідон знайшли у лісовому масиві, у районі між селами Нараїв, Лапшин, та колишнім селом Малинівка, що неподалік м. Бережани. Як згодом вияснилось, що у цьому районі був знайдений не один бідон, а три.

 
Сергій Волянюк


- Чи можна зіставити місце знахідки архіву із наявними відомостями про перебування у цьому районі провідних діячів ОУН?

Слід найперше відзначити, що Бережанщина – це край, де власне творилося українське підпілля. Мережа ОУН тут діяла ще із 1930-их і була однією із найпотужніших у західноукраїнському регіоні. Також необхідно згадати, що багато керівників ОУН, УПА та УГВР були родом саме з цієї території.

Також враховуючи, що на цих теренах активно велася боротьба українських повстанців у 1940-50-их, то ми можемо припустити, що зокрема в цьому регіоні (між селами Нараїв, Лапшин, та колишнім селом Малинівка – ред.) базувались ті підпільники, котрі заховали саме цей архів.


- Але все ж таки, чи можемо ми сьогодні ствердити, чи спростувати, що, скажімо, район знахідки є безпосередньо пов'язаний із місцем перебування наприклад Василя Кука чи когось із членів Проводу ОУН?

На превеликий жаль, цього поки ми не можемо ні ствердити, ні заперечити. Водночас, коли ми вже почали працювати із архівом, то на пакунках, що знаходились в ньому, ми виявили цифронім "579". Ним у підпіллі користувався організаційний референт Подільського краю ОУН Іван Прокопишин – "Бурлан".

 
Іван Прокопишин – "Бурлан", "Буря", "Модест", "Прокіп", "Григор", "579" та ін.; (1921, с. Теляче, тепер с. Мирне Підгаєцького р-ну – 6.11.1951, х. Підболото біля с. Темногайці Шумського р-ну). Референт Юнацтва Тернопільського обласного проводу ОУН (1943), другий організаційний референт обласного проводу ОУН (з. поч.1944), організаційний референт крайового проводу ОУН (1945-1951), кілька раз виконував обов'язки крайового провідника (ІІ пол. 1947, з весни 1951); сотник-політвиховник (14.10.1951); відзначений Срібним Хрестом бойової заслуги І кл. (20.06.1952), Срібним Хрестом заслуги (25.07.1950), Бронзовим Хрестом заслуги (6.06.1948), медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах" (5.09.1950)

Тому, враховуючи, що основні місця його перебування були на Бережанщині, де й виявлений архів – ми можемо зробити припущення, що саме в цьому районі він перебував із своїми бійцями.


- Дякую, проте до цього повернемося ще згодом. Але все-таки цікаво, як архів потрапив до музею. Його придбали меценати?

Насправді, ні. Пошуковці його передали до музею зі своєї доброї волі. За що ми їм щиро вдячні. І, власне, надіємось, що це буде добрим прикладом і для інших.


- Отже, архів у музеї. Що він собою представляє. Ми говорили про три бідони. Що було в них?

До музею потрапили три бідони із повстанськими документами і не тільки.

 
Бідони, у котрих зберігався архів 
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини


- Чи відомо чиї це бідони? Німецькі чи вже совєтські?

Ми не можемо точно сказати. Однак це є три бідони для молока, які різні між собою. Два з них мали певні пошкодження. З плином часу дещо проіржавіли.


- Чи відобразилося це на їхньому вмісті?

Так, звісно. Деякі матеріали, що знаходились у двох пошкоджених бідонах є у дуже поганому стані, через потрапляння туди вологи. У найгіршому стані є матеріали із дна двох бідонів, де знаходились совєтські книжкові видання, названі умовно "повстанською бібліотекою".

Ці книжки знаходились на дні бідона, куди й потрапила волога. Зараз вони фактично перетліли, хоча декотрі таки збереглися. Від деяких збереглися лише обкладинки. Але ми можемо зрозуміти, що це була за література.

У першому і третьому бідонах з бібліотекою знаходились звіти ОУН. Їх географія доволі широка, це і північ Тернопільщини, Рівненщина, Житомирщина, Львівщина. Хоча ці документи також у поганому стані, на них грибок від вологості та сліди іржі.


- Що ще окрім звітів та "бібліотеки" було у бідонах?

Велика кількість матеріалів – пропагандивні видання підпілля. Це і брошури Петра Федуна - "Полтави", Людмили Фої – "Марка Перелесника", Богдани Світлик – "Марії Дмитренко", Осипа Дяківа – "Горнового" і навіть праця 1940-го Дмитра Мирона – "Орлика" - "Ідея і чин України".

 
Фото пропагандивної літератури із архіву 
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини

У другому бідоні знаходилось 16 пакетів/пакунків, що були готові до відправки за річку Збруч, на територію Центральної України. Це пояснюється тим, що ця територія входила до складу Подільського краю ОУН (території Тернопільської, Кам'янець-Подільської та Вінницької областей – ред.). Саме на цих пакетах вказані їх адресати – цифроніми окружних провідників Вінниччини, Кам'янець-Подільщини, чи просто із поміткою "Схід".


- До кого саме адресувалась ця пошта?

Із тих, кого вдалось ідентифікувати – це "СК-9", окружний провідник ОУН Кам'янець-Подільщини Михайло Качанівський – "Скоб" чи "Д-48", окружний провідник ОУН Вінниччини, уродженець с. Петриків, що біля Тернополя – Йосип Демчук – "Луговий".

Демчук у 1949-му від керівництва Подільського краю отримав вказівку на основі Вінницького надрайону сформувати округу ОУН. До нього було відправлено кілька груп повстанців, із котрими він й формував цю округу впродовж 1949-51 рр. І от якраз частина цих пакетів адресувалась йому для поширення літератури та видань ОУН на території Вінниччини та частково Київщини.


- У розмові ти згадуєш кілька дат від 1949-го до 1951-го. Чи можемо встановити дату чи рік, коли був захований цей архів?

Архів цей пакувався на Тернопільщині. Більшість матеріалів були загорнуті у совєтську газету "Вільне життя". І от дати на цих газетах – це жовтень 1951-го. Тобто, ми можемо говорити, що останні матеріали закладалися в цей архів десь в цей час.

 
Одна з газет в котру були загорнуті архівні матеріали 
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини

Якщо продовжувати тему адресатів, то частина пакетів адресувалася до "КР-3", тобто окружного провідника ОУН Чортківщини Ілярія Сказінського – "Криги".

Тобто ці 16 пакетів спочатку спрямовувались на південь Тернопільщини, а потім зв'язковими лініями переправлялися вже за Збруч.


- Чому ж ці пакунки так і не потрапили до адресатів, а також кому все-таки міг належати цей архів? Ну і що ж це за архів? Тобто, чи це був архів організаційного референта Проводу ОУН Подільського краю і призначений для довготривалого зберігання, чи скоріше такий собі "живий", "робочий" архів, котрий заховали лише тимчасово?

Так, ми вважаємо, що це був тимчасовий сховок згаданої організаційної реферантури, за яким мали повернутися. Непрямим доказом цього є те, що Прокопишин – "Бурлан", "579" у Подільському краю керував і опікувався справами сходу (території Кам'янець-Подільської та Вінницької областей – ред). Тобто він допомагав згаданим раніше провідникам, зокрема і в організаційних справах, і у тому ж поширенні пропагандивних видань та літератури на їхніх теренах.

Якщо повернемось до цифронімів, то на цих пакунках вказані адресати "СК-9", "КР-3", а також відправник, той, хто готував цю пошту, тобто "579" - це Прокопишин чи співробітники його реферантури. Водночас, якщо далі говорити про вміст архіву, то це не лише пакунки, чи звіти, а й окремі конверти. Для прикладу, ми виявили три запаковані "штафети" (лист, повідомлення, що передавалось в підпіллі – ред.), що відправлялись від Прокопишина до Сказінського, Качівського та Демчука.

 
Один із пакунків адресований "СК-9" - Михайлу Качанівському 
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини

У архіві є також не тільки, так би мовити, вихідна, але й вхідна кореспонденція, що надходила до "Бурлана". Для прикладу, звіт про бій підпілля поблизу с. Великі Гаї, що біля Тернополя.

Враховуючи такі факти, ми доходимо висновку, кому належав цей архів – Івану Прококишину – "Бурлану".

Але є й інші версії та припущення. Наприклад, більшість теренових звітів із Львівщини та Волині підписані особисто провідниками цих країв. Проконсультувавшись із дослідниками із Львівщини та Рівненщини, ми можемо припустити, що такі звіти готувались для вищого керівництва ОУН, можливо, для Проводу.


- Отже, у цьому архіві є не лише документи, що йшли від "Бурлана" чи надходили до нього з території Подільського краю ОУН, а як вже згадувалось, географія набагато ширша.

Так, це листівки і звіти із Волині, Львівщини, Станіславівщини (нині Івано-Франківщина – ред.). Скажімо, із території Житомирщини є також окремі звіти, листівки та захоплені матеріали.


- Які саме?

Це передруковані повстанцями документи МҐБ (протоколи обшуків, затримання). Ці матеріали були захоплені підпільниками, передруковані і відправлені на територію Тернопільщини.

Тобто, ось ці документи наштовхують нас на думку, що із організаційної реферантури вони мали попрямувати кудись далі, до Проводу ОУН чи його окремих членів, але це питання потребує ще додаткового вивчення.


- Чому ж таки пакунки не були відправлені адресатам, а архів, що був тимчасовим, насправді виявили лише тепер у 2021-му?

Відповідно до нашої версії цей сховок зробили співробітники організаційної реферантури у жовтні 1951-го. У цей же ж час вони разом із "Бурланом" перейшли на північ Тернопільщини, де у с. Темногайці на Шумщині у них відбувся бій із совєтами, де й повстанці загинули 6 листопада.

Таким чином, ми припускаємо, що цей архів і залишився у сховку до 2021-го, бо ті, хто знав про його місцезнаходження, загинули.

 
Іван Прокопишин – "Бурлан" (в центрі)


- Коли відбулась презентація цих документів у музеї, то тоді прозвучала така теза, що це "найбільший знайдений на сьогодні архів підпілля ОУН". Наскільки це відповідає дійсності і наскільки вона коректна?

Архів, що нам передали, - це три бідони із документами, які пов'язані між собою тематично. Насправді станом на сьогодні ще не було подібних знахідок за всю історію України. Були знахідки, коли виявляли два бідони, що містили матеріали, пов'язані між собою. Ну а ця, власне, більша.


- Окрім документів, що знаходились у цих бідонах, наскільки мені відомо, там були ще й особисті речі повстанців. Розкажи більше про це.

Ну це вже згадана так звана "повстанська бібліотека". Ми вважаємо, що вона використовувалась для внутрішнього вжитку, для того, щоб боротись проти ворожої пропаганди.


- А от що саме читали?

Це, наприклад, "Блокнот агітатора", "Історія СССР том 1" (сміється), праці Леніна і Сталіна, кримінальний кодекс тощо. Це щодо совєтської літератури.

 
Проєкт Конституції СРСР
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини

Якщо говорити про міжвоєнний період, то книжка Володимира Винниченка "Відродження нації", праці Михайла Лозинського, які свого часу вилучались польською владою із бібліотек, тощо.

Щодо особистих речей, то це: нитки, булавки (ми припускаємо, що їх використовували для пакування пошти), рулон паперу, так звана "пелюрка" (цигарковий папір, на котрому писали звіти – С.В.).

Окрім цього, був ще фотоапарат (наймовірніше Москва-1). Він є закритим, але ми вважаємо, що у ньому ще може бути плівка.


- Ви його ще не відкривали?

Ні. Зараз ми шукаємо спеціалістів, котрі б нам у цьому допомогли і зробили це професійно. Бо теоретично, якщо там є плівка, то можуть бути й зафіксовані кадри повстанського життя.

 
Фотоапарат 
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини
 
Фотоапарат 
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини

Також у бідоні були ґаці (спідня білизна, підштаники – ред.) та вишивана сорочка, яка привернула, мабуть, найбільше уваги під час презентації архіву.


- Чи можливо встановити, кому належали ці речі?

Насправді – це дуже важко встановити.

 
Вишивана сорочка та ґаці 
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини


До особистих речей ми також відносимо карти, що були знайдені у цих бідонах. Це німецькі трофейні карти. Однією із цікавих є карта Володимира Кубійовича "Чорноморський кряж".

Також цікаво, що деякі карти із Львівщини використовувались як обгортковий папір, для прикладу, картка повіту Рудники.


- Чи є на картах якісь позначки, помітки?

Ні, на жаль, немає.

Окрім цього, слід згадати, що в архіві у великій кількості представлені так звані касові звіти з різних регіонів Тернопільщини. Це також цікаві документи для вивчення господарської діяльності підпілля.

Думаємо, що ця тема буде цікавою для майбутніх досліджень, адже вона маловивчена. А у архіві, окрім Тернопільщини, наявні також і касові звіти із Львівського краю та Волині.


- Напрошується питання, чому ці особисті речі зберігалися поряд із документами?

Це власне ще один доказ до нашої версії, що це був не архів для довготривалого зберігання, умовно кажучи для нащадків. А такий собі короткотривалий сховок, до котрого мали повернутись.


- Я не надто люблю це слово "унікальний". Але наскільки мені відомо, то в архіві справді знайшли документи, що раніше були невідомими і їх дійсно можна назвати унікальними. Розкажи про них.

Ну ми можемо говорити про різні документи. Для прикладу, науковцям будуть цікаві звіти, списки полеглих, інформації про бої, що були невідомі до цього.


- От списки полеглих, думаю, будуть цікаві не лише історикам, а можливо, й нащадкам, котрі хочуть встановити долю своїх родичів.

У таких документах, як "Вісті з терену", окремо є списки полеглих. Це імена загиблих повстанців із Тернопільщини, Рівненщини, Львівщини.

Скажімо, відомий дослідник Володимир Мороз завдяки цим документам встановив одного невідомого досі повстанця, що загинув разом із крайовим провідником Львівського Краю ОУН – Зеновієм Тершковцем. Це Роман Горін – "Клен".

 
Роман Горін – "Клен"

Отже, маємо приклад, коли ці документи вже допомогли встановити особу невідомого повстанця.

Окрім цього, уваги й заслуговують деякі пропагандивні видання, що певною мірою виглядають, як художні витвори. Наприклад, відома праця Петра Федуна – "Полтави" - "Хто такі Бандерівці та за що вони борються".

У цьому архіві вона представлена із дуже якісним і гарним художнім оформленням. Обкладинка цієї праці червоного кольору із елементами посріблення. Схожих видань ми раніше не зустрічали.

Згадана обкладинка
Згадана обкладинка
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини

Також варто згадати брошуру, наразі невстановленого автора, під назвою "У степах", в котрій вміщено як ілюстрацію малюнок від руки. Зазначу, що це перша частина цієї брошури.

 
Згадана брошура 
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини


- А як щодо робіт повстанського художника Ніла Хасевича?

Так, справді. Однією із найцінніших знахідок у цьому архіві є альбом із його роботами, а також окремий пакет із роботами за його підписом.

Це, так би мовити, "родзинка" цього архіву. Всі роботи у ньому виконані вручну. Майже всі вони мають підписи і датування.


- А чиї підписи?

Є як підписи Хасевича, так і його учнів. Коли ж це робота учня, тоді маємо підпис Ніла Хасевича і першу літеру із псевдоніму його учня.

Тобто це нам дозволяє чітко ідентифікувати роботи підпільного майстра. Досі було відомо про існування двох таких альбомів. Один із них він передав кур'єрами на територію, так би мовити, "вільного світу", на захід. Знаємо, що на основі цього альбому була видана книжка "Графіка в бункрах УПА".

А от інший альбом був сформований співробітниками МҐБ і зараз він зберігається у Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Тож, можливо, як би це смішно не звучало, але якраз співробітники совєтської спецслужби долучились до збереження творчого доробку повстанського художника.

Ну і фактично третій, відомий на сьогодні альбом знаходиться у переданому нам архіві. У цьому альбомі є ряд робіт Хасевича, що були невідомі досі. Ми консультувалися із дослідником життя і творчості графіка підпілля Ігорем Марчуком, котрий нам це підтвердив.

Це, скажімо, роботи "І пішов мій миленький у повстанчі загони", а також робота "Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї", що виконана в кольорі.

 
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини
 
фото надане Музеєм НВБ Тернопільщини

Сам альбом містить 24 листи із роботами, у ньому ж вкладиш із чотирма додатковими роботами і копіями. За нашими даними на сьогодні 5 робіт із цієї збірки є такими, що були досі невідомими.


- Ну і, мабуть, прикінцеве питання. Якою буде подальша доля архіву? Адже документи повинні "жити". Думаю, після нашої розмови буде певний інтерес до як згаданих робіт, так і невідомих досі повстанських документів, зокрема тих же ж списків полеглих.

Коли ми робили презентацію цього архіву, а також із кіностудією "Дністер" підготували відеоролик, то нашою метою було залучити громадськість до збору коштів на реставрацію та відновлення цього архіву. Адже, як згадувалось раніше, частина документів із архіву перебуває у досить поганому стані і потребує порятунку.

Водночас зараз ми ведемо перемовини із тим організаціями та структурами, що вже мають досвід реставрації таких документів. Це Центр досліджень визвольного руху та Державний архів Тернопільської області.

Станом на сьогодні проведена вже попередня каталогізація цього архіву. А якщо говорити про перспективу, то надіємось після успішної реставрації, опрацювання та описання цих документів ми зможемо їх розмістити на нашому сайті, щоб вони були доступні всім зацікавленим.

Тому, користуючись нагодою, закликаємо усіх, хто має бажання і можливість долучитись до збору коштів на реставрацію цього справді унікального архіву.

 
Приватбанк м. Тернопіль МФО 338783,   UAHUA303387830000026000055108727; EURUA413387830000026006055137134; USDUA683387830000026005055111850


- Дякую щиро за цю розмову і бажаю успіху у цій важливій справі. І, мабуть, вже точно наостанок, яким є значення цієї знахідки суто для Тебе як дослідника?

Для мене вона важлива у двох площинах. Як науковцеві – мені цікаві інформаційні звіти. Та інформація, котру вояки збройного підпілля намагалися зберегти та донести до нас.

А як для громадянина України – це для мене той спадок, який нам залишили українські повстанці. І важливо, що він потрапив саме до музею, де після реставрації та опрацювання стане доступним не лише вузькому колу науковців, але й громадськості.

Як не проголосили незалежність. Перший Універсал у деталях

Універсал писали у Малій Раді. Есери запропонували дуже короткий текст. Утім багатьом присутнім він здався надто радикальним. Тоді свій варіант запропонував Володимир Винниченко

Капітуляція Петра І, пенсія Кримському хану і боротьба за незалежність України

В 1700 році московити мали обрати нового патріарха. Замість цього Петро І відміняє патріархат і планує стати найвищим цивільним і релігійним лідером країни. Він оголошує себе рятівником християнського світу від ворогів Господа в Османській імперії. Вимагає передати йому ключі від Храму Гробу Господнього та інших святих місць в Єрусалимі. Коли йому це не вдається — він вирішує захопити Константинополь, щоб привласнити місто з витоками православ‘я, підкорити Візантійську імперію і отримати статус «Третього Риму». Мріє отримати титул імператора і бути похованим у Софійському соборі в Константинополі

Ватикан, витоки східної політики та війна в Україні

Католицька Церква свідомо визначила Східну політику, маючи дві можливості: або гостро протиставитися комунізму і «героїчно загинути» на тих землях, або «в динамічно змінній ситуації у світі шукати більш ефективних шляхів, які б привели до кінцевої перемоги»

Балканська скалка Гітлера

Готуючись до нападу на Радянський Союз, Гітлер розраховував убезпечити свої фланги в Південно-Східній Європі шляхом захоплення всього Балканського півострову. З погляду на те, що італійські союзники приносили Гітлеру більше проблем, ніж користі, Німеччина вимушена була допомагати «вступитися» за Муссоліні в Греції, оскільки зрив операції «Барбаросса» був цілком вірогідним. У березні 1941 року на основі договору про вступ Болгарії до «Пакту Трьох держав» на її територію вводяться гітлерівські частини, котрі розпочинають просування безпосередньо до грецького кордону