Спецпроект

Блогерка з Одеси зняла тік-ток-серіал про Голодомор

26-річна блогерка з Одеси Аліна Алієва у своєму ТікТоці створює серіал про Голодомор. Історія головної героїні заснована на спогадах прабабусі дівчини, яка пережила голод у дитячому будинку на Одещині

Про це повідомляє Локальна історія.

Прабабцю Аліни звали Надія Тронь-Білошапкіна. Після весілля жінка взяла прізвище чоловіка і стала Надією Старченко. Голодомор Надія переживала в дитячому будинку. У 5-річному віці мати залишила її неподалік, сказавши, що пішла по оселедець та обов'язково за нею повернеться.

 
колаж: 24 канал

"Моя прабабуся Надя (у неї був рак грудей) в останні роки життя писала в таємниці від усіх історію свого життя та її мами. Прадід вже після її смерті знайшов ці рукописи й попросив сина набрати цей текст на комп'ютері та видрукувати. Ця, скажемо так, "книга" зберігається у мене. Було дуже цікаво прочитати про важкий життєвий шлях у той час", – розповіла Аліна Алієва.

Натхненна життям прабабусі та історіями інших жертв Голодомору, Аліна Алієва почала знімати в ТікТоці серіал під назвою "Надія", який налічує вже понад 30 серій. Це поєднання реальної історії Надії Старченко та історій інших людей, які переживали Голодомор в Україні у художній інтерпретації.

За сюжетом, у 1932 році матір залишила 13-річну Надію під дитячим будинком в Одесі. Там вона познайомилась з іншими дівчатами, які опинились у дитбудинку через різні обставини. Діти стикаються з усіма лихами того часу: недоїданням, смертю, жорстокістю, поїданням людей та навіть педофілією.

"Спочатку я не планувала знімати серіал саме про це (думала зняти про прабабусине життя загалом), але, прочитавши історії, вони мене дуже вразили. І я вирішила їх зібрати докупи, щоб показати масштаб прожитої трагедії. Хоча, звичайно, це неможливо", – зауважила блогерка.

За словами Алієвої, її бабуся писала, що у дитбудинку годували солоною рибою, давали трохи хліба та чай. Однак Надії залишалась лише риба.

"На їжу налітали всі діти. Менші не встигали собі взяти харчі. Вона так само пам'ятала, як помирали від голоду інші діти, з якими вона дружила. Ще вона була при смерті. Від солоної риби (мабуть, розлад почався) пряма кишка почала вилазити. Вона не могла сидіти. Коли прабабуся лежала на підвіконні, повз проходив двірник, побачив її стан і дав їй натерту часником кірку чорного хліба. На все життя це запам'ятала. Після Голодомору минув ще приблизно рік і її забрала мати", – розповіла блогерка.

У Аліни Алієвої багато підписників з інших, сусідніх країн. У коментарях багато хто із них розповів, що про ці трагічні події в Україні дізнався саме з серіалу.

Серіал знятий російською мовою. Переглянути його можна за посиланням.





Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.

Кіндрат Полуведько. Арешт у Харкові як відлуння гучного вбивства у Роттердамі

Після кількох бесід із чекістами Афанасій Іващенко став агентом на псевдо "Вчитель" і погодився ввести свого "товариша по партії" Павла Полуведька в коло керівних діячів закордонного центру УПСР у Празі. Для виведення за кордон їм придумали відповідну "легенду". Оскільки слідство за справою Кіндрата Полуведька завершилося і йому "світило" так само 5 років заслання у віддалених регіонах срср, перед друзями й колегами наочно продемонстрували сцену його відправлення до місця відбування покарання.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?