Суддя, який визнав Стуса “особливо небезпечним рецидивістом”, “вибив” собі підвищення пенсії

Окружний адміністративний суд Києва повністю задовольнив позов колишнього судді Київського обласного суду Петра Фещенка та зобов’язав Пенсійний фонд провести йому перерахунок у виплаті щомісячного довічного грошового утримання. Свого часу колишній служитель Феміди був головуючим у кримінальній справі, де українського поета Василя Стуса звинувачували в “антирадянській діяльності та пропаганді”.

Про це повідомляє Главком.

 

Зазначають, що колишній служитель Феміди наголосив у позові, що отримує щомісячну пенсію у розмірі 90% суддівської винагороди. Однак після зміни самого розміру виплат позивач почав домагатися перерахунку коштів у Головному управлінні Пенсійного фонду в Києві.

Зокрема, наполягав на перерахунку, починаючи з січня 2020 року. Для цього надав довідку вже ліквідованого Апеляційного суду Київської області. Натомість Пенсійний фонд відповів відмовою.

Тоді Фещенко у березні 2021 року подав до суду. Окружний адмінсуд з'ясував, що право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші, які працювали суддями й вийшли у відставку.

Окремо суд посилався на твердження Конституційного суду, який вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує чинний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично.

До прикладу, нині оклад судді апеляційного суду становить понад 105 тисяч гривень.

Окружний адмінсуд зробив висновок, що в екссудді Фещенка з'явилася підстава на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання після рішення Конституційного суду від 18 лютого 2020 року, який визнав неконституційним один із пунктів закону про судоустрій і статус суддів.

Крім цього, суд стягує з Пенсійного фонду на користь позивача 908 гривень судового збору.


Як відомо, Петро Фещенко був головуючим у кримінальній справі за обвинуваченням українського поета Василя Стуса в "антирадянській діяльності та пропаганді". 2 жовтня 1980 року Фещенко дав Василю Стусу 10 років тюрми, половину з яких поет мав відбути у виправно-трудовій колонії, звідки той так і не повернувся. Суд також визнав Стуса "особливо небезпечним рецидивістом".

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.