Серед тих, хто долучився до протесту в кінотеатрі у вересні 1965 був молодий, але вже популярний у творчих колах поет, аспірант Інституту літератури, Василь Стус. Вияв непокори коштував йому навчання в аспірантурі і відтак подальшої наукової карʼєри. Шукаючи, де прилаштуватися після звільнення, Стус на початку 1966 потрапив на роботу в історичний архів, де вже пʼятий рік працював Василь Кук.

Заслужений юрист, кавалер найвищих державних нагород, кум Путіна і мультимільйонер починав шлях нагору з самого низу, з ролі підставного понятого. Він йшов у прямому сенсі по трупах. Йому було плювати на Плюща, якого в цей час катували у спецпсихлікарні, на поетів Литвина та Стуса, які обидва загинули за ґратами, на єврейського діяча Натана Вершубського і на інших його "клієнтів". Він працював на КГБ і марив владою, щоб перестати бути дрібним пішаком у руках всевладної тоді системи.