Альбом унікальних світлин за 30 років незалежності презентували та виклали у вільний доступ

Фотоальбом «Незалежність. Найкращий час» / «Independence. Prime Time» Український інститут національної пам’яті та видавничий дім «Антиквар» презентували 26 січня в інформаційному агентстві «Укрінформ». Видавничий проєкт присвячений 30-річчю проголошення незалежності України

Більшість зі світлин, що увійшли до фотоальбому, опубліковані вперше. Його електронна версія вже є у вільному доступі.

 

Окремі фото з видання як виставковий проєкт наразі експонуються у приміщенні пресцентру "Укрінформу", а згодом з'являться у вікнах інформагентства.

На сторінках фотоальбому 30 років незалежності показані крізь об'єктив  фотокореспондентів  "Укрінформу". Фотоархів агентства – найбільший в країні, він налічує понад пів мільйона фото, тож саме там зберігається найповніший фотолітопис нашої новітньої державності.

"У нас була ідея створити візуальну історію незалежності для людини з будь-якою освітою та бекграундом. Щоб будь-хто міг погортати сторінки і зрозуміти, що таке незалежність, відчути її", – зазначив під час презентації голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

Презентований фотоальбом є не просто ілюстрованою історією України, а радше сфокусованим поглядом на шлях, пройдений країною за цей час, на сумні, радісні, хвилюючі та пам'ятні події, свідками й учасниками яких ми були. Кожному з п'яти розділів видання передує есе публіциста, письменника й театрального критика Віталія Жежери, яке допомагає відчути атмосферу й дух на нашому спільному шляху у 30 років завдовжки.

"У цій добірці закарбована пам'ять, – зауважив міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко. – Фотоальбом дає змогу зануритися в історію, яка була різною. Там, зокрема, відображена наша війна на Сході з росіянами. Завдяки цим фото кожен може заново відчути  події, які переживала країна упродовж 30 років. І, як на мене, дуже пасує назва "Найкращий час", тому що у незалежності поганих часів не буває".

Фотоальбом вийшов друком у видавничому домі "Антиквар". Його директорка Ганна Шерман розповіла, як відбувалася робота над проєктом, зокрема відбір фото. Презентацію повністю можна подивитися на ютуб-каналі  "Укрінформу".

Участь у події взяли дипломати і журналісти. Зокрема, дипломат, міністр закордонних справ у 2007–2009 роках Володимир Огризко, Надзвичайний та Повноважний Посол України з 2001 по 2005 рік Андрій Веселовський. Вони відзначили, що альбом є двомовним – українською та англійською мовами, й зауважили, що видання може бути корисним для дипломатичних місій України.

Електронна версія фотоальбому вже доступна для всіх на сайті Українського інституту національної  пам'яті.

Друковану версію інститут надаватиме у відповідь на обґрунтований запит. Інструкція, як надіслати такий запит.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.