"Батьківщину-Мати" в Києві можуть приватизувати – ЗМІ

Суд ухвалив рішення про можливість приватизації землі та нерухомості Національного музею історії України у Другій світовій війні

Про це повідомляє Економічна правда.

 

У 2015 році ТОВ "Архітектурна майстерня Інка" уклало договір з Фондом держмайна про оренду частини приміщень Національного музею історії України у Другій світовій війні. Відповідно до договору на той момент приватизація цих об'єктів була заборонена за жодних умов.

У грудні 2020 року орендатор звернувся до Господарського суду Києва з вимогою визнати договір недійсним та дозволити їм приватизацію частини меморіального комплексу.

У лютому 2021 року суд ухвалив рішення про можливість приватизації землі та орендованої нерухомості.

Міністерство культури України подало апеляцію, яка була задоволена і справа була передана на новий судовий розгляд. Згодом нову апеляцію подала "Архітектурна майстерня "Інка", яку Міністерство культури проігнорувало.

Закон України "Про приватизацію державного та комунального майна" передбачає можливість приватизації майна меморіальних компексів, якщо воно не використовується понад три роки та немає планів використовувати його надалі.

Суд вважає, що оскаржуване майно не належить Музею, а перебувало лише в управлінні Музею. А відтак - підлягає приватизації.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.