IN MEMORIAM: помер поет Дмитро Павличко

На 93-му році життя відійшов у вічність український поет і письменник Дмитро Павличко

Про це повідомив голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський у Facebook.

Народився Дмитро Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів, нині Косівський район, Івано-Франківська область. У 1944 році в Коломиї, де тоді вже навчався юнак, гестапівці розстріляли його брата. Тоді він вирішив вступити до сотні УПА, де обрав собі псевдо Дорошенко. З осені 1945 pоку по літо 1946 року — ув'язнений за справою щодо звинувачення в належності до УПА. 

У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету. Був членом КПРС з 1954 по 1990 роки. З 1955 року — член ЦК ЛКСМУ.

Завідував відділом поезії редакції журналу "Жовтень" (нині — "Дзвін"), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. Упродовж 1971–1978 pp. Дмитро Павличко редагував журнал "Всесвіт".

Перша збірка поезій  "Любов і ненависть" з'явилася у 1953 році. Пізніше побачили світ поетичні книги "Моя земля" (1955), "Чорна нитка" (1958), "Правда кличе" (1958), — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів, "Пальмова віть" (1962). У 1968 році вийшла збірка "Гранослов", згодом "Сонети подільської осені" (1973), "Таємниця твого обличчя" (1974), "Сонети" (1978), "Спіраль" (1984), "Поеми й притчі" (1986), "Покаянні псалми" (1994). Дмитро Павличко уклав антологію перекладів "Світовий сонет" (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках "Магістралями слова" (1978), "Над глибинами" (1984), "Біля мужнього слова" (1988).

Дмитро Павличко — один із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. У 1990—1994, 1998—1999 роках та із 21 жовтня 2005 року по 25 травня 2006 року — народний депутат України.

Дмитро Павличко був однією з ключових фігур в історії проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Автор останньої редакції Акту проголошення Незалежності України.

У 2002 році став почесним професором НаУКМА.

28 вересня 2022 року Дмитро Павличко відзначив своє 93-ліття.

 

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.