Президентом Латвії став Едгарс Рінкевичс

Едгарс Рінкевичс став першим політиком в історії Латвії, який відкрито визнав свою гомосексуальну орієнтацію.

Про це інформує Delfi.

У Латвії депутати Сейму на позачерговому засіданні обрали на наступні чотири роки президентом країни багаторічного міністра закордонних справ Едгарса Рінкевичса. 

Рінкевичс був кандидатом від прем'єрської партії "Нова Єдність". "За" проголосували 52 депутати. За Рінкевичса голосували, зокрема, і представники опозиції, що загрожує змінами в правлячій коаліції.

"Дякую Сейму за довіру, яку він виявив, обравши мене на високу посаду президента Латвійської Республіки, дякую моїм прихильникам і критикам. Я зроблю все можливе, щоб не підвести вас! Боже, бережи Латвію!" — написав політик у Твіттер.

Едгарс Рінкевичс народився в Юрмалі 1973 року. 1995 року захистив ступінь бакалавра на Історико-філософському факультеті Латвійського університету. Того ж року отримав сертифікат у галузі політології та міжнародних відносин нідерландського Університету Гронінгена. У 1997 році — ступінь магістра політології Латвійського університету. У 2000 році захистив ступінь магістра в Університеті національної оборони США. 

Починав кар'єру журналістом Латвійського радіо, вже тоді, в 1993-1994 роках, спеціалізувався вже на темі зовнішньої політики і міжнародних відносин.

З 1995 року — кар'єра в Міністерстві оборони. З 1997 по 2008 рік — держсекретар Міністерства оборони. Ця посада фактично прирівнюється до заступника міністра.

З 2008 по 2011 рік — керівник Канцелярії президента Валдіса Затлерса. Після розпуску Сейму один із творців Партії реформ Затлерса (ПРЗ). У 2011 році був обраний на позачергових виборах до Сейму від ПРЗ, потім став міністром закордонних справ в уряді Валдіса Домбровскіса ("Нова Єдність").

Відтоді — беззмінний глава МЗС у різних урядах. Після розпаду ПРЗ став членом "Нової Єдності".

6 листопада 2014 року Едгарс Рінкевичс здійснив камінг-аут і став першим політиком в історії Латвії, який відкрито визнав свою гомосексуальну орієнтацію.

 

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.