На Полтавщині перепоховають останки комуністів Литвинових

На Полтавщині перепоховають останки братів Петра та Анатолія Литвинових. Їх могили приберуть з території Петровського парку та перенесуть на кладовище в Супрунівці.

Про це пише інтернет-видання Полтавщина.

У квітні цього року Міністерство культури та інформаційної політики України виключило з Держреєстру нерухомих пам'яток України братську могилу борців за владу Рад, яка розташована у Петровському парку Полтави. Могилу як "пам'ятку історії" внесли у Держреєстр 42 роки тому, відповідно рішення виконкому Полтавської облради народних депутатів.

Надгробна плита  у центральній парковій зоні Полтави звеличує братів Літвінових, які скоювали злочини проти українців. Анатолій і Петро Літвінови обіймали керівні посади в органах окупаційної комуністичної радянської влади. Один був уповноваженим жорстокого карального репресивного органу влади більшовицької Росії — Всеросійської Чрезвичайної комісії (ВЧК), яка згідно зі злочинними декретами Владіміра Лєніна впроваджувала політику "червоного терору". Інший керував полтавським відділенням продбюро, що було ланкою в системі ленінської "продразверстки".

"Як відомо, "продовольча диктатура" і "продрозверстка", зокрема, це невід'ємні складові політики "воєнного комунізму", яка запроваджена ленінським декретом Ради комісарів РСФРС та декретом ВУЦВК УСРР "Про продрозверстку лишків врожаю 1918 та попередніх років". Простіше кажучи, силоміць відбирали у селян хліб, прирікаючи їх на голодну смерть. Тобто вчиняли подібні злочини як зараз на тимчасово окупованих територіях окупанти Путіна-Шойгу", - розповів представник Українського інституту національної пам'яті Олег Пустовгар.

Згідно з даними краєзнавиці Людмили Розсохи, учасники повстання під проводом Сергія Дубчака розстріляли лєнінських посіпак Литвинових у Миргороді з 3 на 4 квітня 1919 року. Також на плиті написано про інших 27 учасників встановлення радянської влади. На плиті комуністичні ідеологи написали "Загинули в боротьбі з "петлюрівськими бандами".

Братську могилу комуністів у Петровському парку неодноразово обливали фарбою. У серпні 2020 року київський журналіст та історик Вахтанг Кіпіані пропонував перенести могилу комуністів з парку.

 

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.