Оприлюднено імена науковців та дослідницькі теми "Української історії: глобальної ініціативи"

11 вересня 2024 року "Українська історія: глобальна ініціатива" анонсували імена близько 90 дослідників, які протягом наступних трьох років працюватимуть над 70 темами.

Про це повідомили на сайті проєкту "Українська історія: глобальна ініціатива".

"Ми шукаємо правду. Ідея полягає в тому, щоб шукати правду, правду про те, хто такі українці, правду про ці землі, правду про відносини між цими землями і їх людьми, іншими землями та іншими народами. Ми шукаємо відповідей на запитання "як" і "чому", факти та мотиви людей протягом тисячоліть, послуговуючись сучасними методами", — окреслив перспективи та плани проєкту Тімоті Снайдер, Професор Єльського університету, науковий співробітник Інституту гуманітарних досліджень у Відні, Голова Міжнародної академічної консультативної ради проєкту.

 
Тімоті Снайдер

Кожна із тем покликана дослідити глибоку, тривалу глобальну історію України. 26 членів Міжнародної академічної консультативної ради з Європи, Північної Америки, Азії та Африки допоможуть дослідникам досягти цілей проєкту та знайти неочікувані нові взаємозв'язки.

Дослідження в рамках Ініціативи сягають витоків життя на планеті та доісторичних часів, а також провадитимуться у сфері екології, торкатимуться тем виживання та майбутнього людства.

"Російська агресія проти України стала поворотним моментом у європейській і навіть світовій історії. Відсутність стабільності та безпеки в регіоні залишається значним викликом і мало не ключовим у міжнародних відносинах наразі", — зазначив Ярослав Грицак, професор Українського католицького університету, співголова Міжнародної академічної консультативної ради проєкту. — "Цей регіон, історично сформований своєю географією та кліматом, довгий час перебував у центрі глобального конфлікту з далекосяжними політичними наслідками".

 
Ярослав Грицак

Ознайомитися з дослідниками та їх темами можна за посиланням

"Українська історія: глобальна ініціатива" — це міжнародний академічний проєкт, заснований Віктором Пінчуком у 2023 році як благодійна організація у Великій Британії. Карл Більдт є головою Наглядової ради, а Тімоті Снайдер очолює Академічну раду. Проєкт працюватиме над створенням експериментальної, креативної, глибокої та широкої версії української історії, починаючи від доісторичних часів і до сьогодення.

 

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.