У Польщі завершили ремонтні роботи на кладовищі воїнів УНР

У місті Каліш на заході Польщі завершено ремонтні робoти на кладовищі воїнів УНР Каліш-Щипйорно, що тривали з 2023 року.

Про це в коментарі Укрінформу повідомив колишній голова Обʼєднання українців у Польщі Юрій Рейт.

На кладовищі встановлено 240 хрестів, більшість має металеве обрамлення. Під час ремонтних робіт було знято верхній пласт землі та зібрано фрагменти оригінальних довоєнних хрестів, які були під землею. Було вирішено вкласти ці елементи у нові металеві хрести.

На цьому кладовищі у довоєнний час було до 400 хрестів на могилах, за архівними даними встановлено наявність 300, а також підтверджені 190 прізвищ похованих тут людей. Рейт зауважив, що значною мірою це вдалося зробити завдяки архівам і книжкам історика з Перемишля Олександра Колянчука.

 

Тут також виявили кілька єврейських і кримськотатарських поховань – ці люди також служили у війську УНР.

Військовий цвинтар діяв з 1921 по 1940 рр. Після приходу радянської армії на кладовищі був підірваний монумент у пам'ять про вояків УНР. Процес відновлення кладовища розпочався в 1990 році. Процес тривав до 1999 року, коли цю територію було загороджено, але далі у питанні відновлення некрополя виникла пауза аж до 2013 року, коли тут було знято верхній пласт землі й виявлено залишки козацьких хрестів. Власне реновація розпочалася в 2023 році зусиллями української і польської сторін.

На кладовищі також встановлено гранітний монумент із тризубом, подібний до знищеного радянською армією. На ньому є напис українською мовою "Тим, що вмерли, але не зрадили України. Українська Армія". На інформаційній таблиці на вході на кладовище і біля памʼятника зазначено встановлені 190 прізвищ похованих.

 

Тут покояться воїни 1-ї Запорізької , 4-ї Київської, 5-ї Херсонської та 6-ї Січової стрілецьких дивізій УНР. Серед них - генерал-хорунжий Наум Никонів, полковники Володимир Бокітько, Олександр Вовк, Олекса Воронін, Дмитро Гудзів, Микола Єфремов, інші офіцери, старшини, прості козаки і члени їхніх сімей.

Закінчення ремонту цього кладовища завершує проєкт з відновлення українських військових некрополів у Польщі з нагоди 100-річчя Української революції 1917-1921, в межах якого були відновлені цвинтарі в Ланьцуті, Варшаві, Любліні.

Відновлення кладовища відбулося за сприяння та участю Українського історичного товариства в Польщі, посольства України в РП, Національного інституту відновлення історичних памʼяток при Міністерстві культури і національної спадщини Польщі, підрядних компаній. Проєкт співфінансований Міністерством культури і національної спадщини РП та Офісом воєводи Великопольського воєводства.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.