5 липня стало відомо, що на Раковицькому кладовищі в Кракові невідомі сплюндрували могилу українського письменника, науковця та професора Богдана Лепкого. Науковці Ягеллонського університету та українська академічна спільнота засудили акт вандалізму та закликали відновити барельєф та гідно вшанувати Богдана Лепкого. Публікуємо лист-звернення українською та польською мовами. Звернення відкрите для підписання.

На толоці на Байковому кладовищі нас була невелика щопта - кілька співробітників Музею шістдесятництва, Олена Лодзинська, Олесь Біляєв, Олександр Ткачук, і приятель Музею, тобто я. Добре було б зробити таку толоку на поминальні дні традиційною, із залученням ширшої громадськості, адже окремі славні Українці не мають спадкоємців, які б могли доглядати за могилами — наприклад, славна свята українська родина Світличних.

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.

У США, Великій Британії, Австралії, країнах ЄС існують окремі навчальні програми з психології архітектури. В Україні окремої дисципліни, що системно вивчала б психологію архітектурного простору, немає. Тим часом у суспільстві, де кількість людей із ПТСР і травматичним досвідом зростає щодня, одночасно множаться темні, гнітючі, утилітарні місця пам'яті. Матеріальна пам'ять, яку ми відтворюємо без системного підходу, ризикує стати ще одним чинником ретравматизації.