На толоці на Байковому кладовищі нас була невелика щопта - кілька співробітників Музею шістдесятництва, Олена Лодзинська, Олесь Біляєв, Олександр Ткачук, і приятель Музею, тобто я. Добре було б зробити таку толоку на поминальні дні традиційною, із залученням ширшої громадськості, адже окремі славні Українці не мають спадкоємців, які б могли доглядати за могилами — наприклад, славна свята українська родина Світличних.

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.

У США, Великій Британії, Австралії, країнах ЄС існують окремі навчальні програми з психології архітектури. В Україні окремої дисципліни, що системно вивчала б психологію архітектурного простору, немає. Тим часом у суспільстві, де кількість людей із ПТСР і травматичним досвідом зростає щодня, одночасно множаться темні, гнітючі, утилітарні місця пам'яті. Матеріальна пам'ять, яку ми відтворюємо без системного підходу, ризикує стати ще одним чинником ретравматизації.