Українське кобзарство визнали всесвітньою нематеріальною культурною спадщиною людства

ЮНЕСКО визнала українське кобзарство частиною нематеріальної культурної спадщини людства.

Про це повідомили у міністерстві культури та стратегічних комунікацій.

5 грудня, під час 19-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань охорони нематеріальної культурної спадщини, яка проходить в Парагваї, програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини людства.

"Цей здобуток стане частиною нашої великої Перемоги. Неспровокована Україною війна забирає життя українських митців: 133 загинуло, серед них і шестеро братчиків кобзарських цехів, які стали на захист України. Нині росія, як колись імперський та сталінський режими, нищить усе, що пов'язано з українською культурою, зокрема кобзарство та носіїв живої спадщини. Та попри усі спроби позбавити українців свого коріння, наша культура засвідчує незламність", - зазначив міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький.

Представляв українську кобзарсько-лірницьку традицію на сесії ЮНЕСКО відомий кобзар, військовослужбовець ЗСУ та народний артист України — Тарас Компаніченко.

"Це визнання – велика Перемога! Це тріумф української культури, українського духу!", — сказав Тарас Компаніченко після визнання кобзарської номінації.

Всесвітньому успіху передувала кропітка й щоденна робота української ініціативної групи, яка розпочалася в серпні 2022 року. У другій половині 2022 року "Кобзарство"/"Кобзарсько-лірницьку традицію" було внесено  до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. 

Крім того, на 19-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО до списку нематеріальної культурної спадщини людства внесено також українську писанку. Заявку було подано спільно з Естонією та схвалено в столиці Парагваю.

 

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.