In memoriam. Помер кобзар Микола Литвин

20 лютого, уночі, після важкої і тривалої хвороби помер кобзар, композитор, письменник, журналіст Микола Литвин.

Про це у Фейсбук написав журналіст, музикознавець Михайло Маслій, передає Україна Молода.

Микола Литвин
Микола Литвин

"Микола Литвин: "Була холодна зима 1964 року. Як нині пригадую перон залізничного вокзалу. Я сходжу з потяга, а мене болять вуха. Навколо чую українську мову!!! А вона мені така мила і така рідна. Це ж моя Материнська мова.

А тут, у Тернополі говорять українською. Я наївний подумав: "А може то тільки на вокзалі селяни розмовляють рідною мовою?". Зайшов в аптеку, потім у кафе… Боже, як я помилявся! Довкола звучить моя рідна мова"", - написав Маслій згадуючи слова кобзаря.

Микола Литвин – народився 4 червня 1941, с. Федорівка, нині Весняне, Добровеличківського району, Кіровоградської області.

Заслужений артист України, перший голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії ім. І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка, співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва, відмінник освіти України.

Нагороджений почесним знаком "За подвижництво в українській культурі", орден "За заслуги" (Україна) ІІІ ступеня.

У його репертуарі понад 250 пісень, 170 з них – власні мелодії на слова українських класиків та сучасних поетів: "Дума про матір" на сл. Б. Олійника, "Народе мій" (Вступ до поеми "Мойсей" Івана Франка), "Чародійна кобзо" на сл. А. Литвина, "Посланіє" на сл. Т. Шевченка, "Рятуйте, люди пісню" "на сл. П. Перебийноса.

Але переважали давні українські народні пісні, серед них: "Ой не пугай пугаченьку", "Про Супруна", "Про Морозенка", лемківська пісня "Будь здрава землице", "Гей браття, опришки", уривок із Слова про Ігорів похід — "Стогін Русі" та багато інших.

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.