In memoriam. Помер кобзар Микола Литвин

20 лютого, уночі, після важкої і тривалої хвороби помер кобзар, композитор, письменник, журналіст Микола Литвин.

Про це у Фейсбук написав журналіст, музикознавець Михайло Маслій, передає Україна Молода.

Микола Литвин
Микола Литвин

"Микола Литвин: "Була холодна зима 1964 року. Як нині пригадую перон залізничного вокзалу. Я сходжу з потяга, а мене болять вуха. Навколо чую українську мову!!! А вона мені така мила і така рідна. Це ж моя Материнська мова.

А тут, у Тернополі говорять українською. Я наївний подумав: "А може то тільки на вокзалі селяни розмовляють рідною мовою?". Зайшов в аптеку, потім у кафе… Боже, як я помилявся! Довкола звучить моя рідна мова"", - написав Маслій згадуючи слова кобзаря.

Микола Литвин – народився 4 червня 1941, с. Федорівка, нині Весняне, Добровеличківського району, Кіровоградської області.

Заслужений артист України, перший голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії ім. І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка, співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва, відмінник освіти України.

Нагороджений почесним знаком "За подвижництво в українській культурі", орден "За заслуги" (Україна) ІІІ ступеня.

У його репертуарі понад 250 пісень, 170 з них – власні мелодії на слова українських класиків та сучасних поетів: "Дума про матір" на сл. Б. Олійника, "Народе мій" (Вступ до поеми "Мойсей" Івана Франка), "Чародійна кобзо" на сл. А. Литвина, "Посланіє" на сл. Т. Шевченка, "Рятуйте, люди пісню" "на сл. П. Перебийноса.

Але переважали давні українські народні пісні, серед них: "Ой не пугай пугаченьку", "Про Супруна", "Про Морозенка", лемківська пісня "Будь здрава землице", "Гей браття, опришки", уривок із Слова про Ігорів похід — "Стогін Русі" та багато інших.

"Ми створюємо культуру пам’яті в Україні", - Гаяне Авакян

Інтерв’ю зі співзасновницею Платформи пам’яті "Меморіал" Гаяне Авакян для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Перешкодити єднанню ОУН із сіоністами. "Активні заходи" кдб

На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Полон як тінь війни

Українська історія нерозривно пов'язана з війнами й боротьбою за незалежність. В усіх цих конфліктах українці опинялися в полоні: від часів визвольних змагань початку ХХ століття до сучасної війни проти Росії. Тема полону є не лише правовою чи військовою проблемою, а й історико-культурним дзеркалом епохи: вона відображає стан гуманістичних цінностей, культуру дотримання міжнародних норм і характер політичних режимів.

Тімоті Снайдер: Глобальна ініціатива у пошуках історичної правди

"Історія не є воюючою стороною. Завдання будь-якої серйозної історії, включно з таким проєктом як цей, — дійти до правди. А правда завжди цікавіша за міф. Правда демократична в той спосіб, у який міф бути не може, бо міф вимагає покори, міф вимагає відсутності сумнівів. Історична правда нагадує нам, що життя — це не стільки впевненість у чомусь хибному, скільки постійно зростаюче знання про різні речі, які можуть бути правдивими. Тому я не сумніваюся, що наприкінці цього проєкту люди в Україні і по всьому світі, будуть набагато краще підготовлені до боротьби з російською пропагандою, ніж зараз".