In memoriam. Помер кобзар Микола Литвин

20 лютого, уночі, після важкої і тривалої хвороби помер кобзар, композитор, письменник, журналіст Микола Литвин.

Про це у Фейсбук написав журналіст, музикознавець Михайло Маслій, передає Україна Молода.

Микола Литвин
Микола Литвин

"Микола Литвин: "Була холодна зима 1964 року. Як нині пригадую перон залізничного вокзалу. Я сходжу з потяга, а мене болять вуха. Навколо чую українську мову!!! А вона мені така мила і така рідна. Це ж моя Материнська мова.

А тут, у Тернополі говорять українською. Я наївний подумав: "А може то тільки на вокзалі селяни розмовляють рідною мовою?". Зайшов в аптеку, потім у кафе… Боже, як я помилявся! Довкола звучить моя рідна мова"", - написав Маслій згадуючи слова кобзаря.

Микола Литвин – народився 4 червня 1941, с. Федорівка, нині Весняне, Добровеличківського району, Кіровоградської області.

Заслужений артист України, перший голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії ім. І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка, співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва, відмінник освіти України.

Нагороджений почесним знаком "За подвижництво в українській культурі", орден "За заслуги" (Україна) ІІІ ступеня.

У його репертуарі понад 250 пісень, 170 з них – власні мелодії на слова українських класиків та сучасних поетів: "Дума про матір" на сл. Б. Олійника, "Народе мій" (Вступ до поеми "Мойсей" Івана Франка), "Чародійна кобзо" на сл. А. Литвина, "Посланіє" на сл. Т. Шевченка, "Рятуйте, люди пісню" "на сл. П. Перебийноса.

Але переважали давні українські народні пісні, серед них: "Ой не пугай пугаченьку", "Про Супруна", "Про Морозенка", лемківська пісня "Будь здрава землице", "Гей браття, опришки", уривок із Слова про Ігорів похід — "Стогін Русі" та багато інших.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну

«Західні Креси»: українська спадщина східних земель III Речі Посполитої

На значній частині східних земель III Речі Посполитої протягом століть розвивалися українська культура і мова. Нині польське суспільство часто не бачить або недооцінює українського виміру культурної спадщини цих земель.

Знайти місце для шляхти в українській історії. Візія оптимістична

Події середини XVII cт., що кардинально змінять українську історію, ми оцінюємо через кілька століть потому. Знаємо, як струсонуть вони Річ Посполиту та світ навколо неї; знаємо, до яких наслідків призведуть. Їх учасники, проте, таких знань не мали, вони діяли так, як диктувала їм тогочасна система цінностей. Цінності ж залежали від того, до якого стану людина належала, в якій частині держави жила, в якій родині народилася й чим у житті займалася. Додаймо, що історія – це не хімічний дослід, де всі елементи зважено й пораховано. Тож ми можемо хіба що здогадуватися, якого елементу виявилося забагато, а якого – забракло, щоб на позір стабільний світ злетів у повітря

Валентина Романюк: «Ми маємо пишатися Анною Валентинович»

10 квітня 2010 року під Смоленськом сталася авіакатастрофа польського президентського літака, внаслідок якої загинули всі 96 пасажирів і члени екіпажу, зокрема, президентська пара – Лех і Марія Качинські. Серед загиблих була й легенда «Солідарності» – Анна Валентинович. Незабаром після її смерті стало відомо про її українське походження