In memoriam. Помер кобзар Микола Литвин

20 лютого, уночі, після важкої і тривалої хвороби помер кобзар, композитор, письменник, журналіст Микола Литвин.

Про це у Фейсбук написав журналіст, музикознавець Михайло Маслій, передає Україна Молода.

Микола Литвин
Микола Литвин

"Микола Литвин: "Була холодна зима 1964 року. Як нині пригадую перон залізничного вокзалу. Я сходжу з потяга, а мене болять вуха. Навколо чую українську мову!!! А вона мені така мила і така рідна. Це ж моя Материнська мова.

А тут, у Тернополі говорять українською. Я наївний подумав: "А може то тільки на вокзалі селяни розмовляють рідною мовою?". Зайшов в аптеку, потім у кафе… Боже, як я помилявся! Довкола звучить моя рідна мова"", - написав Маслій згадуючи слова кобзаря.

Микола Литвин – народився 4 червня 1941, с. Федорівка, нині Весняне, Добровеличківського району, Кіровоградської області.

Заслужений артист України, перший голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії ім. І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка, співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва, відмінник освіти України.

Нагороджений почесним знаком "За подвижництво в українській культурі", орден "За заслуги" (Україна) ІІІ ступеня.

У його репертуарі понад 250 пісень, 170 з них – власні мелодії на слова українських класиків та сучасних поетів: "Дума про матір" на сл. Б. Олійника, "Народе мій" (Вступ до поеми "Мойсей" Івана Франка), "Чародійна кобзо" на сл. А. Литвина, "Посланіє" на сл. Т. Шевченка, "Рятуйте, люди пісню" "на сл. П. Перебийноса.

Але переважали давні українські народні пісні, серед них: "Ой не пугай пугаченьку", "Про Супруна", "Про Морозенка", лемківська пісня "Будь здрава землице", "Гей браття, опришки", уривок із Слова про Ігорів похід — "Стогін Русі" та багато інших.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".