IN MEMORIAM: Відійшов у вічність історик Валерій Степанков

У віці 77 років помер доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Валерій Степанков.

Про це повідомили колеги Валерія Степанкова.

Валерій Степанков народився 18 вересня 1947 року у селі Слобідка-Рихтівська на Хмельниччині. 1969 року закінчив з відзнакою відділ історії історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського педінституту.

З 1970 року був асистентом кафедри загальної історії Кам'янець-Подільського педінституту. З травня 1971 до травня 1973 року проходив службу у лавах збройних сил СРСР. Після повернення з військової служби поновився на посаді асистента кафедри загальної історії.

1980 року захистив кандидатську дисертацію "Антифеодальна боротьба селянства і козацьких низів у роки Визвольної війни (1648—1654)". У 1985 році став доцентом кафедри всесвітньої історії.

У 1992 році обирається на посаду професора. У грудні 1993 року успішно захистив за сукупністю робіт докторську дисертацію на тему "Українська держава у середині XVII століття: проблеми становлення й боротьби за незалежність (1648—1657 роки)".

У 1999—2006 роках обіймав посаду завідувача кафедри всесвітньої історії Кам'янець-Подільського державного університету. З 2015 року очолив кафедру всесвітньої історій Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

Сфера наукових інтересів Степанкова охоплює дослідження проблем історії Української революції XVII ст., Української держави XVII—XVIII ст., політичної свідомості суспільства Гетьманщини XVII—XVIII ст., політичної еліти й козацтва XVII—XVIII ст.

Валерій Степанков - автор 450 опублікованих наукових робіт; у тому числі автор і співавтор 80 монографій, посібників, підручників і брошур; редактор і рецензент близько 200 монографій, збірників, статей, посібників і матеріалів конференцій.

Був лауреатом премії НАН України імені М. С. Грушевського (1993), Заслуженим працівником народної освіти України (1993), лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки (2001), нагороджений нагрудним знаком "За наукові досягнення" (2006), орденом "За заслуги" III ступеня (2007), Хрестом Івана Мазепи (2010) та удостоєний звання Почесного краєзнавця України (2017).

Прощання із Валерієм Степанковим професором відбудеться в центральному корпусі Університету Огієнка 25 січня з 10:00 до 12:00.

 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.