До короткого списку Міжнародної премії імені Івана Франка увійшли три наукові праці

15 червня 2026 року Комітет Міжнародної премії імені Івана Франка узагальнив результати експертного оцінювання робіт, які було подано на конкурс у 2026 році.

Про це інформує Міжнародний Фонд Івана Франка.

До фіналу увійшло три наукові праці про ключові питання української історії, культури та мови. Авторами цих праць є науковці з Канади, Польщі та України.

За результатами роботи Експертної ради до розгляду міжнародного журі, засідання якого відбудеться 25–27 серпня 2026 року в місті Дрогобичі, рекомендовано три видання:

Володимира В'ятровича та Любомира Луцюка — "Архіви ворога: Операції радянської контрповстанської боротьби та український націоналістичний рух — підбірка з архівів таємної поліції". Монреаль: McGill-Queen's University Press, 2023. 988 с. Подання: кафедра українських студій Університету Торонто, Канада.

Владислава Грибовського — "Ханська Україна". Харків: Фоліо, 2025. 414 с.
Подання: лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка 2024 року Олексій Сокирко, Україна.

Йоанни Ґетки та Віктора Мойсієнка — "Спочатку було слово… Від мовного узусу — до літературної норми. Нарис генези української літературної мови". Варшава: Видавництво Варшавського університету, 2024. 248 с. Подання: Карпатський національний університет імені Василя Стефаника, Польща — Україна.

Цьогоріч до складу Експертної ради увійшли 53 науковці зі семи країн: Італії, Польщі, Румунії, Словаччини, України, Франції та Чехії. Така географія експертів підкреслює міжнародний авторитет Премії та зацікавлення українською гуманітаристикою у світі.

Церемонія нагородження лауреата і номінантів Міжнародної премії імені Івана Франка відбудеться 27 серпня 2026 року — у 170-ту річницю від дня народження Івана Франка. Цього дня Міжнародний фонд Івана Франка проведе 10-ту, ювілейну церемонію нагородження, що стане своєрідним узагальненням десятиліття діяльності Премії та підкреслить її роль у представленні української науки та культури у світі.

 

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.