Спецпроект

Кубанське земляцтво просить Януковича підтримати українців у Росії

В Будинку Центральної Ради (Будинок учителя в Києві) відбулися урочистості з нагоди 93-ої річниці проголошення самостійної Кубанської Народної Республіки.

Заходи були організовані Кубанським земляцтвом у м. Києві, Українською Всесвітньою Координаційною Радою та Громадським інститутом історичної пам'яті.

Учасники урочистих зборів Кубанського земляцтва і УВКР підписали звернення до президента України Віктора Януковича.

Історична правда наводить текст звернення повністю і в оригіналі:

"Пане Президенте!

Ми, громадяни України, вихідці з Краснодарського Краю Російської Федерації і ті, хто свого часу жив і працював на Кубані, а також представники української громадськості Києва, яких об'єднує почуття нерозривного зв'язку із єдинокровними братами-кубанцями, звертаємось до Вас у святковий день 93-ї річниці проголошення Кубанської Народної Республіки!

16 лютого 1918 року Законодавча Рада Кубані проголосила самостійну Кубанську Народну Республіку, а  за кілька днів ухвалила рішення про прилучення Кубані на федеративних засадах до України, яка на той час проголосила свою незалежність.

Але мрію кубанців - нащадків славетних запорозьких козаків не вдалося здійснити. Навала імперських військ генерала Денікіна, а згодом жорстока різанина, влаштована червоною армією, 1920 року загнала кубанських козаків та українців-іногородніх в "радянську соціалістичну" імперію. 

Краснодарський Край (Кубань) входить до складу Російської Федерації на правах однієї з численних "губерній". І саме на Кубані понині проживає найчисельніша в Російській Федерації українська діаспора - фактично майже половина населення Краснодарського Краю є етнічними українцями - нащадками українських козаків і селян, які заселили цю землю у ХVІІІ - ХІХ століттях.

Але антиукраїнська політика комуністичної влади СРСР перевершила своєю жорстокістю та цинічністю навіть національну стратегію царської Росії, пригноблюючи й руйнуючи морально й фізично на теренах Кубані все українське.

Показово, коли ще на початку 30-х років минулого століття українські школи, українські бібліотеки, українські самодіяльні гуртки діяли майже в кожній станиці, працювали українські театри, широко розвивалось українське кобзарство, видавалися десятки україномовних газет, то нині у всьому Краснодарському Краї немає ні українських шкіл, ні газет, ні театрів, у бібліотеках - книжок українською мовою!

За вказівкою комуністичної сталінсько-більшовицької Москви голодомор, як геноцид саме проти українського населення, такий же, як і в Україні, було організовано і на Кубані. За таким же сценарієм, як в Україні, у "Чорні дошки" вписували українські станиці Кубані. Їх брали в облоги війська НКВС, вигрібали в козаків і селян усе їстівне - і сотні тисяч українців були приречені на мученицьку смерть.

Особливо тяжка доля спіткала українські станиці Уманську та Полтавську - понад три чверті їхнього населення, включно з дітьми було виселено й відправлено в табори й на заслання до Сибіру й на Північ Росії. У спорожнілі хати замість українців поселили тисячі демобілізованих червоноармійців з Ленінградського військового округу та з інших військових частин. Так з'явилися на місці українських назв станиця "Ленинградская" та станиця "Красноармейская".

На жаль, політику українофобства проводить і нинішня влада Російської Федерації.  Для Вас, пане Президент, мабуть, не секрет, що саме в цей час, коли ви є главою Української держави, у "братній сусідній" Російській Федерації підіймається нова хвиля цькування багатомільйонної української діаспори.

У Москві російські спецслужби "пресують" єдину українську бібліотеку, проводять обшуки й вилучають книги. Верховний суд РФ ліквідував Федеральну національно-культурну автономію українців у Росії. Без будь-яких пояснень закрито Український освітній центр у Москві та багато інших осередків національно-культурного життя української діаспори.

Ми звертаємося до Вас, пане Президенте, глави незалежної Української держави, хто за Конституцією й за моральним обов'язком є гарантом прав і свобод своїх співвітчизників, у тому числі й за кордоном, твердо й рішуче висловити свою принципову позицію проти порушень цих прав і свобод у Росії!

Вважаємо, авторитетна заява керівництва України може й повинна виключити з життя такі недружні щодо українців дії політиків Росії, які за словами про дружбу розуміють лише підкорення, асиміляцію й нав'язування українцям так званого "русскаго міра".

Ми прагнемо не горезвісного імперського "русскаго міра", а справжнього, рівноправного й щирого миру та злагоди між росіянами й українцями, між Україною та Російською Федерацією"

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.