Спецпроект

Кубанське земляцтво просить Януковича підтримати українців у Росії

В Будинку Центральної Ради (Будинок учителя в Києві) відбулися урочистості з нагоди 93-ої річниці проголошення самостійної Кубанської Народної Республіки.

Заходи були організовані Кубанським земляцтвом у м. Києві, Українською Всесвітньою Координаційною Радою та Громадським інститутом історичної пам'яті.

Учасники урочистих зборів Кубанського земляцтва і УВКР підписали звернення до президента України Віктора Януковича.

Історична правда наводить текст звернення повністю і в оригіналі:

"Пане Президенте!

Ми, громадяни України, вихідці з Краснодарського Краю Російської Федерації і ті, хто свого часу жив і працював на Кубані, а також представники української громадськості Києва, яких об'єднує почуття нерозривного зв'язку із єдинокровними братами-кубанцями, звертаємось до Вас у святковий день 93-ї річниці проголошення Кубанської Народної Республіки!

16 лютого 1918 року Законодавча Рада Кубані проголосила самостійну Кубанську Народну Республіку, а  за кілька днів ухвалила рішення про прилучення Кубані на федеративних засадах до України, яка на той час проголосила свою незалежність.

Але мрію кубанців - нащадків славетних запорозьких козаків не вдалося здійснити. Навала імперських військ генерала Денікіна, а згодом жорстока різанина, влаштована червоною армією, 1920 року загнала кубанських козаків та українців-іногородніх в "радянську соціалістичну" імперію. 

Краснодарський Край (Кубань) входить до складу Російської Федерації на правах однієї з численних "губерній". І саме на Кубані понині проживає найчисельніша в Російській Федерації українська діаспора - фактично майже половина населення Краснодарського Краю є етнічними українцями - нащадками українських козаків і селян, які заселили цю землю у ХVІІІ - ХІХ століттях.

Але антиукраїнська політика комуністичної влади СРСР перевершила своєю жорстокістю та цинічністю навіть національну стратегію царської Росії, пригноблюючи й руйнуючи морально й фізично на теренах Кубані все українське.

Показово, коли ще на початку 30-х років минулого століття українські школи, українські бібліотеки, українські самодіяльні гуртки діяли майже в кожній станиці, працювали українські театри, широко розвивалось українське кобзарство, видавалися десятки україномовних газет, то нині у всьому Краснодарському Краї немає ні українських шкіл, ні газет, ні театрів, у бібліотеках - книжок українською мовою!

За вказівкою комуністичної сталінсько-більшовицької Москви голодомор, як геноцид саме проти українського населення, такий же, як і в Україні, було організовано і на Кубані. За таким же сценарієм, як в Україні, у "Чорні дошки" вписували українські станиці Кубані. Їх брали в облоги війська НКВС, вигрібали в козаків і селян усе їстівне - і сотні тисяч українців були приречені на мученицьку смерть.

Особливо тяжка доля спіткала українські станиці Уманську та Полтавську - понад три чверті їхнього населення, включно з дітьми було виселено й відправлено в табори й на заслання до Сибіру й на Північ Росії. У спорожнілі хати замість українців поселили тисячі демобілізованих червоноармійців з Ленінградського військового округу та з інших військових частин. Так з'явилися на місці українських назв станиця "Ленинградская" та станиця "Красноармейская".

На жаль, політику українофобства проводить і нинішня влада Російської Федерації.  Для Вас, пане Президент, мабуть, не секрет, що саме в цей час, коли ви є главою Української держави, у "братній сусідній" Російській Федерації підіймається нова хвиля цькування багатомільйонної української діаспори.

У Москві російські спецслужби "пресують" єдину українську бібліотеку, проводять обшуки й вилучають книги. Верховний суд РФ ліквідував Федеральну національно-культурну автономію українців у Росії. Без будь-яких пояснень закрито Український освітній центр у Москві та багато інших осередків національно-культурного життя української діаспори.

Ми звертаємося до Вас, пане Президенте, глави незалежної Української держави, хто за Конституцією й за моральним обов'язком є гарантом прав і свобод своїх співвітчизників, у тому числі й за кордоном, твердо й рішуче висловити свою принципову позицію проти порушень цих прав і свобод у Росії!

Вважаємо, авторитетна заява керівництва України може й повинна виключити з життя такі недружні щодо українців дії політиків Росії, які за словами про дружбу розуміють лише підкорення, асиміляцію й нав'язування українцям так званого "русскаго міра".

Ми прагнемо не горезвісного імперського "русскаго міра", а справжнього, рівноправного й щирого миру та злагоди між росіянами й українцями, між Україною та Російською Федерацією"

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.