Путіну вигідний культ Сталіна - Die Zeit

Hавіть через 60 років після своєї смерті Сталін залишається фігурою, що викликає чимало суперечок у російському суспільстві, - пише видання. - І все тому, що керівництво держави і її еліта досі не змогли або не захотіли визначити своє ставлення до минулої історичної епохи.

Про це повідомляє Die Zeit.

На думку видання, в Росії немає єдиної думки з приводу того, на яку ж історичну спадщину спиратися пострадянській Росії, куди вона йде і куди хоче йти.

"Владімір Путін завжди дотримувався балансу стосовно минулого країни", - продовжує німецький журналіст.

Путін то називав розвал Радянського Союзу "найбільшою геополітичною катастрофою століття" і повертав старий радянський гімн на хвилі ностальгії за минулим, то відвідував місця розстрілів жертв сталінізму і схиляв голову перед убитими у Катині польськими офіцерами.

З одного боку, розмірковує автор, перемога у Другій світовій має в політичному плані величезне значення для Кремля. Вона слугує свого роду "межовим каменем" для сучасної Росії - вже саме відсилання до радянських часів дає право владі Путіна "йти на будь-які виборні фальсифікації".

З іншого боку, "нещадний аналіз сталінської системи міг би виявити паралелі з нинішнім режимом Путіна - з його монополією на владу, з прірвою між керівництвом і населенням". Що, пише автор, є для влади вкрай небажаним.

"Все ж історія залишається тактичним інструментом, з якого можна сконструювати все що завгодно, і служить цей інструмент владі, - підсумовує автор. - Історію тлумачать не історики, а політики і політтехнологи з Кремля. І заважають країні усвідомити своє минуле".

А безперервні суперечки навколо особистості Сталіна лише допомагають спотворити спогади про минуле. Виходить, що з одного боку стоїть верховний головнокомандувач, а з іншого - армія: "Але ж простий солдат заслужив куди більше почестей, ніж нині прийнято вважати".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.