У 1915 році Російська імперія депортувала 4 млн українців - історик

Близько чотирьом мільйонам українців довелося покинути домівки на вимогу керівництва Російської імперії під час Першої світової війни. Людей виселяли з Галичини, Волині, Поділля.

Про це в ефірі Громадського радіо повідомив дослідник історії Києва Станіслав Цалик.

"Йшла Перша світова вже майже рік, Російська армія наступала і йшла теренами Австро-Угорщини, - розповів краєзнавець. - Але з травня 1915 року ситуація почала кардинально змінюватися: австрійське військо почало наступати, а російське — відповідно, відступати".

Коли стало зрозуміло, що процес затягнеться надовго, з Петрограда [столиця Російської імперії - ІП] надійшов наказ, що території, які залишаються ворогові, мають бути повністю зачищені.

"Ішлося про 4 млн людей за півроку. Але оскільки все це було раптово, було багато зовсім не шляхетних речей: людей виселяли примусово, - зазначив історик. - Чоловіків у віці 17-45 років під конвоєм виселяли у глибину Російської імперії. Тому що це були люди мобілізаційного віку".

Станція Ковель, 1915 рік. В очікуванні посадки на київський поїзд. Кожній родині дозволяли брати у вагон не більше 5 пудів (81,5 кг) багажу. Фото з архіву Станіслава Цалика

За словами краєзнавця, це перша така масштабна депортація на цих теренах, яка є забутою.

"Міряли не людьми, а  родинами, - наголосив він. - З собою можна було взяти не більше, ніж 81,5 кілограм речей. У вагоні мало бути не менше 30 людей, але не було вказівки, не більше скількох. Тобто, вагони просто "набивали" людьми".

Для більшості біженців Київ слугував перевалочним пунктом. За наказом, вони мали слідувати до Курської, Рязанської, Тульської, Калузької, Орловської губерній і оселитися там. Альтернатива – копальні Донбасу, але така пропозиція майже не мала успіху.

"Влада боялася залишати прибульців у Києві чи Київській губернії, - підкреслив історик. - Збільшення кількості україномовного населення урядовці вважали небезпечним".

У Контрактовому будинку на Подолі влаштували ізолятор для хворих біженців. Фото майстерні Маркова на Хрещатику

Кияни переказали на рахунки Київського відділення допомогового комітету 1,3 млн рублів пожертв. Також біженцям допомагали одягом, взуттям, медикаментами. Люди з київських сіл жертвували для депортованих продукти.

Інші матеріали за темами ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА та ДЕПОРТАЦІЯ

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.