Спецпроект

АНОНС: У Києві показуть фільм про канадську журналістку, що писала правду про Голодомор

21 травня відбудеться прем'єра україномовної версії фільму "Голод до правди".

Фільм побудовано навколо двох сюжетних ліній. Це історія Ріа Клайман, молодої канадської репортерки, яка проїхала Україною, коли там лише розпалювався рукотворний сталінський голод.

Інший сюжет – у центральній Україні дві маленькі дівчинки ростуть без їхнього тата – Сергія Глондаря.

Він – спецпризначенець ЗСУ, захоплений у битві під Дебальцевим, наступного дня після того, як за мирною угодою Мінськ-2 зброя керованих Російською Федерацією бойовиків мусила замовкнути. Глондар ніколи не бачив свою молодшу дочку.

У повнометражному документальному фільмі правдива розповідь Клайман про її подорож у 30-х роках минулого століття переплітається з сьогоднішнім конфліктом на сході України.

 

Через поєднання рідкісних архівних фотографій, історичної перспективи і реальної життєвої драми сьогодення фільм демонструє силу правдивого слова у протистоянні дезінформації.

Фільм презентуватимуть режисер Андрій Ткач, юрист Богдан Онищук, продюсер Володимир Тихий і громадська активістка Марія Томак. Модеруватиме презентацію – історик Людмила Гриневич.

"Голод до правди" – спільне виробництво Фонду "Канада – Україна", Messy Moment Media та #BABYLON’13. У фільмі звучать музичні твори Джамали, Онуки, Дахи Брахи та Dakh Daughters.

21 травня, неділя, 19.00

Місце: Український дім (м. Київ, вул. Хрещатик, 2).

Організатор: Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору.

Вхід вільний.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.