У Київській області музею передали невідомий архів ОУН. ФОТО

26 травня Макарівському районному історико-краєзнавчому музеєю передали колекцію документів підпілля ОУН Київщини.

Сам архів знайшли в с. Ніжиловичі Макарівського району Київської області ще в 2015 році. Довгий час місцезнаходження документів було невідоме. Макарівському музеєві частину тих документів передав анонімний колекціонер. 

Фото: makarivmuseum.info 

Знахідка являє собою німецький бідон з-під спирту, який має маркування MF 26315. Але як свідчить сусіднє тавро у 1945 року він потрапив до одного з колгоспів і отримав радянське маркування.

Знахідка знаходиться в гарному стані, має незначні пошкодження від перебування у землі. На жаль, не відомий весь перелік документів, які містилися в бідоні.

 Фото: makarivmuseum.info 

Отже, музейні фонди поповнилися ножем, бритвою й дев’ятьма документами. Серед них чотири брошури: "Хто такі бандерівці та за що вони борються" (1950 р.), "Учителька" (1949 р.), "Україна погибає! Хто винуватий в цьому?" (1950 р.), "Поноволений український народе!" (1950 р.); дві листівки на основі дереворитів Ніла Хасевича й дві листівки у вигляді звернення від "українських революціонерів".

Фото: makarivmuseum.info 

Останній документ датується 1951 роком. "Звернення" набране на друкарській машинці на двох аркушах тонкого паперу. Коли папір піднести до світла то на ньому стають помітними водяні знаки "Союзпапірукртрест", "Малинська ф-ка", "Малин УРСР".

Фото: makarivmuseum.info

Стан усіх документів задовільний - тексти читаються легко.

 Фото: makarivmuseum.info

На думку працівників Макарівського історико-краєзнавчого музею, бідон належав членам групи ОУН "Бутька", яка діяла в Макарівському районі на початку 1950-х років. 

Із документів Галузевого державного архіву СБУ відомо, що саме такі пропагандистські листівки підпільники розповсюджували по селах Макарівщини.

       

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.