In memoriam. Помер засновник і Голова видавництва "Смолоскип" Осип Зінкевич

18 вересня 2017 року, на 93 році життя, відійшов у вічність засновник та багаторічний Президент Міжнародного Благодійного Фонду "Смолоскип", Голова видавництва "Смолоскип", меценат, інтелектуал і подвижник Осип Зінкевич.

Про це "Історичній правді" повідомили у видавництві "Смолоскип".

"Працівники Фонду і Видавництва глибоко сумують через цю непоправну втрату та висловлюють щирі співчуття родині пана Осипа. Пам'ять про нього триватиме у наших серцях вічно.

Осип Зінкевич упродовж 50 років керував Фондом та Видавництвом "Смолоскип", видав понад 500 книжок, опікувався пам'яттю забутих та репресованих письменників і відкрив шлях у літературу сотням молодих митців. Його ніхто не замінить, і ніщо не втішить нас у нашому горі.

Проте працівники "Смолоскипа" й надалі натхненно і вперто продовжуватимуть справу пана Осипа Зінкевича. Це місія, від котрої ми не відмовимося ніколи", — запевняють колеги Осипа Зінкевича.

Осип Степанович Зінкевич народився 4 січня 1925 року с. Микулинці сучасного Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. в родині Січового стрільця. У 1944 році батька розстріляли нацисти, а родина змушена була емігрувати за кордон.

 

Однак через воєнні події члени сім’ї загубили одне одного. Осип Зінкевич дістався Німеччини, де певний час прожив у таборі для переміщених осіб. У 1948 році – нелегально перейшов кордон до Франції.

Аби легалізуватися, відпрацював за контрактом рік на вугільній шахті в Північній Франції. У 1950-х роках Зінкевич закінчив Паризький інститут індустріальної хімії.

Будучи студентом, Зінкевич із однодумцями заснував сторінку "Смолоскип" при тижневику "Українське слово", який виходив у Парижі. На її шпальтах розповідалося про те, що відбувається на українських землях. Брав активну участь у діяльності студентських організацій: Українська студентська громада, "Зарево", Центральний союз українського студентства.

1956 року Осип із дружиною й дітьми виїхав до США, де возз’єднався з матір’ю та сестрою. Працював у лабораторії при лікарні Університету Джона Гопкінса в м. Балтиморі та на інших роботах, пов’язаних із хімічною промисловістю.

У Сполучених Штатах Зінкевич почав видавати україномовний журнал (згодом – газету) "Смолоскип". А 1968 року заснував видавництво із такою ж назвою, яке спеціалізувалося на публікаціях самвидавних та заборонених творів з України, праць репресованих письменників тощо.  

Видавництво послідовно підтримувало інакодумців і політв’язнів в Україні, видавало їх твори великими накладами українською, а також у перекладах іншими мовами.

У 1976 році Осип Зінкевич увійшов до Вашингтонського комітету Гельсінкських гарантій для України, що займався підтримкою та висвітленням діяльності Української Гельсінкської групи.

Після здобуття незалежності України родина Зінкевичів повернулася в Україну. У 1992 році до Києва переїхало й видавництво "Смолоскип". Тут у 1998 році Зінкевич створив при видавництві Музей-архів українського самвидаву в Україні. 1997 року нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. Благодійний фонд "Смолоскип" підтримує молодих літераторів та організовує щорічні семінари в м. Ірпені під Києвом.

Заочно попрощатися з Осипом Зінкевичем можна у видавництві "Смолоскип" відтепер і до 27 вересня. Про час панахиди буде повідомлено пізніше.

Читайте також:

Осип Зінкевич: Як діставався "самвидав" на Захід

Осип Зінкевич: "Про спогади Шумука і "всезнаюче" КГБ"

Осип Зінкевич: До генези створення УГГ

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.