Археологи знайшли піратську книгу ХVІІІ сторіччя

Американські археологи виявили в гарматі піратського корабля обривки книг ХVІІІ століття.

Уривки паперу, який гниє, знайшли в затворі гармати з корабля "Помста королеви Анни", який належав пірату Едварду Тічу на прізвисько Чорна Борода, пише "Новое время" з посиланням на Science Alert.

Дослідники з Департаменту природних і культурних багатств Північної Кароліни підкреслюють, що це - чудова знахідка, оскільки папір вкрай рідко зберігається після корабельної аварії - і ніколи не було зафіксовано, щоб він зберігся після корабельної аварії 300 років тому.

Археологи вивчали металеву частину гармати з корабля "Помста королеви Анни", а коли витягли затвор, знайшли всередині 16 невеликих фрагментів паперу. Ці уривки були дуже тонкими, і для того, щоб зрозуміти, який текст на них надруковано, вченим знадобилося кілька місяців.

Спочатку вчені змогли прочитати лише кілька слів, серед яких були "атом" і "хіло". Останнє слово було набрано дуже характерним курсивом, і судячи з усього, вказувало на назву місця - так називалися, наприклад, місто на Гаваях і поселення в Перу. Але гавайське місто було засноване через 60 років після аварії корабля "Помста королеви Анни".

Зліва - знайдений клапоть сторінки, справа - відновлений фрагмент тексту. Фото: NC Department of National and Cultural Resources

Виявилося, що знайдені на кораблі Чорної Бороди папери були залишками праці "Подорож до Південного моря і навколо світу", яка вперше була видана в 1712 році і в якій, зокрема, описувалася подорож до берегів Південної Америки. Подібні книги були досить популярні в ХVІІІ столітті. За словами дослідників, в книзі розповідається про реальний досвід автора Едварда Кука на борту корабля "Герцогиня", одного з двох кораблів під командуванням капітана Вудеса Роджера - англійської капера.

До речі, вчені припускають, що книгу могли засунути в гармату з мотивів помсти. Справа в тому, що пірат Вудес Роджерс пішов на службу британській короні, став губернатором Багамських островів і почав боротьбу з піратами в Карибському морі.

Що ж стосується того, як книга опинилася на борту корабля "Помста королеви Анни" і кому вона належала - ці питання, ймовірно, залишаться без відповіді. Проте це важлива частина археологічних доказів наявності книг на вітрильних суднах в ХVІІІ столітті.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.