АНОНС: У Києві до 310-ліття Полтавської битви говоритимуть про деколонізацію та імперську спадщину

Український інститут національної пам’яті запрошує на круглий стіл «Редут імперії. Полтавська битва 1709 року як місце пам’яті: історія, міф, роль у насадженні ідеологеми «русского міра» в Україні».

Про це «Історичній правді» повідомили в Українському інституті національної пам'яті.

На заході обговорять такі питання:

- Україна і Європа: Полтавська битва 1709 року та її місце у Північній війні 1700–1721 років;

- pro et contra. Іван Мазепа та Петро І: від будівничого імперії до «изменника»;

- імперські комеморації: як насаджувався імперський образ Полтавської битви 1709 р.;

- музей як місце пам’яті (імперії). Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви»: висвітлення історії Полтавської битви чи прославляння її переможця(ниці)?;

- редут імперії: місце Полтави у формуванні імперського ландшафту та «русского міра» в Україні.

 

Учасники круглого столу:

Віктор Брехуненко, історик, директор Інституту дослідження Голодомору, Національний музей «Меморіал жертв Голодомору»,

Ярослав Файзулін, історик, начальник Управління науково забезпечення політики Українського інституту національної пам’яті,

Олександр Галенко, історик-сходознавець, керівник центру дослідження цивілізацій Причорномор’я Інституту історії України НАН України,

Ольга Ковалевська, історики, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ,

Богдан Короленко, історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті,

Євген Нищук, Міністр культури України,

Тарас Чухліб, доктор історичних наук, директор Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України.

26 червня, середа, 10.30

Місце: УНІА “УКРІНФОРМ”, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 8/16

Акредитація ЗМІ – anna@ukrinform.com.

Вхід за службовими посвідченнями та картками НСЖУ.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?