Засновниця "Артіль-Майдану" передає в Музей Революції Гідності колекцію творчості майданівців

В Українському домі з 18 лютого відкрито виставку мистецьких творів, створених під час Майдану – "АРТЕФАКТИ. ТВОРЧІ БАРИКАДИ. ПЕРЕДАЧА КОЛЕКЦІЇ". Діятиме до 28 числа, після чого всі експонати будуть оформлені на зберігання в фонди Музею Майдану.

Роботи, представлені на виставці, створені протягом подій Майдану 2014 року. Центральне місце колекції займають мальовані каски: різнопланові за стилем та технікою виконання, кожна з унікальним творчим баченням.

Починаючи з Юрія із псевдо "Пікассо", бійця самооборони, який започаткував цей творчій рух, ідею підхопили і продовжили професійні художники, студенти, діти, звичайні майданівці.

 

Під час Революції Гідності творчість і мистецтво йшли поруч з реальною боротьбою на барикадах, тож і виставка показує цей міцний зв’язок: вишукано розписані каски розташовані поруч із щитами, які оберігали майданівців під час протистоянь.

Особливу увагу відвідувачів привертають великі шахи, створені для урізноманітнення дозвілля на Майдані у спокійні дні. Фігури символічно відповідають сторонам протистоянь: білі – Майдан, чорні – сили Януковича.

 

На відкритті художниця Тетяна Чепрасова, одна з творців ініціативи "Артіль Майдан", яка зібрала і зберегла цю цінну колекцію і роботи якої також тут представлені, подякувала всім, хто був поруч у ті революційні дні, допомагав та підтримував надалі у справі збереження артефактів.

"Малювалося тоді натхненно, з підсвідомим розумінням необхідності. А згодом  створене я сумлінно зберігала чотири роки. І після всіх труднощів ці каски повернулися туди, де народилися – в Український Дім.  Я дуже вдячна життю, за ті пережиті дні, і радію, що створене тоді продовжує жити і промовляти, що можу передати це майданівске надбання у руки справжніх професіоналів з Музею Революції Гідності. Слава Україні!"

Тетяна Чепрасова наголошує, що передає в пам’ять про революцію найціннішу та найгарнішу частину тодішньої творчості. Мистецькі артефакти – лише частина колекції. Промовистою її складовою є також речі зі згорілого Будинку профспілок.

 

 залі, де розташована виставка, жила 8 сотня Самооборони. Цими днями чотири роки тому Український дім був захоплений, пограбований. А сьогодні у ньому відкрито виставку про барикади, але творчі. Як бачите, вони вижили – стараннями групи ентузіастів з "Артіль Майдан", які долучилися до боротьби своєю творчістю" – розповів на відкритті виставки Ігор Пошивайло, директор Національного музею Революції Гідності.

"Дуже важливо, щоб ми не просто зберегли пам'ять, але й не дали можливості нівелювати ці події, применшувати їх значущість або  щось замовчувати. Це неприпустимо, адже хлопці,  які віддали свої життя – загинули за світоглядні цінності – за Свободу та Гідність. Пригадую той фантастичний момент, коли приїхав Любомир Гузар, його Боже благословення, коли він сказав: "Не гріх боронити свою гідність, свою свободу і свою державу". Він  практично благословив нас своїм словом. Для нас святий обов’язок – згадувати ті події і, скільки б часу не пройшло, вони несуть в собі дуже важливі речі, які не можна дозволити забути прийдешнім поколінням", – сказав Міністр культури України Євген Нищук.

 

Заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак наголосив на важливості Революції Гідності у становленні незалежності від Росії: 

"Зовнішній агресор планував захопити Україну, проте Майдан відродив українську силу. Зібрані тут речі мають бачити всі. Для Інституту національної пам’яті справа честі спорудити Музей Революції Гідності. Крок за кроком з’явиться місце, в якому наступні покоління зможуть перейнятися духом, який підняв українців і перетворив на сильну націю. Дякую всім вам за Майдан і вірю, що разом викуємо наше майбутнє".

Серед присутніх на відкритті гостей були й родичі Героїв Небесної Сотні. Юрій Войтович, батько наймолодшого Героя: "Ці каски нагадали мені Великдень – розмальовані, як писанки. По-різному. Видно, що з різних куточків України. Але освячені вони – кров’ю".

Експозиція відкрита до 27 лютого 2018 року щодня з 10:00 до 18:00. 28 лютого відбудеться передача експонатів на зберігання в фонди Музею Майдану.

Місце проведення – Український Дім, вул. Хрещатик, 2. Мала виставкова зала.

Організатори: НЦДКС "Український дім", Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності, Український інститут національної пам’яті, ГО "Артіль Майдан".

Вхід вільний.

ДОВІДКА: 

В ініціативу "Артіль Майдан" об’єдналися професійні художники та студенти мистецьких вишів і розгорнули свій майданчик в зайнятому протестувальниками Українському Домі. Почалося все з розмальовування захисних обладунків учасникам Самооборони. До ініціативи долучились і майданівці не художники.

Серед творців ініціативи: Тетяна Чепрасова, Максим Потапчук, Галина Верещинська. Також брали участь художники Ліза Потопальська, Алла Сорочан, Катерина Сірик, студія Наталки Борисенко, Тамара Романова, Дарія Бостюченко, Олександра Вороніна, Ганна Гузь, Галина Дигас, Катерина Долгова, Леся Іващенко, Ольга Ковтун, Олександра Козакова, Олена Кулик, Марія Луцик, Олена Маркітан, Марія Поліщук, Ірина Пшенична, Марія Радченко, Христина Рідзель, Анастасія Сіренко та інші.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.