«Декомунізувати не можна залишити». Дніпропетровська чи Січеславська?

Учасники першого Історичного форуму “Декомунізувати не можна залишити” підтримали перейменування Дніпропетровської області на Січеславську.

Про це повідомив співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Богдан Короленко, який брав участь у форумі, що проходив 14 липня 2018 року в м. Дніпро.

 Богдан Короленко. Фото: УІНП

Представник Інституту розповів учасникам про те, як проходить декомунізація, а також наголосив, що наступним кроком після декомунізації має стати масштабна українізація та деколонізація.

"Як сказав Вацлав Гавел, колишній президент Чехії, якщо людина живе в оточенні пропаганди і не помічає її, значить пропаганда зробила свою справу. Чи не в кожному населеному пункті, - починаючи від маленьких селищ, закінчуючи мегаполісами, - можна зустріти вулицю імені Пушкіна, Лєрмонтова та інших російських діячів, які з першого погляду не мають стосунку до насаджування тоталітарного режиму.

І ні в кого не виникає питання – чому в українському місті є вулиця російського діяча, а не українського. Росія знає як виграти війну, адже навіщо вводити танки чи вести збройний конфлікт, якщо можна забрати уми і впливати на свідомість.

Тому ми не можемо обирати нейтральні назви, ми маємо укорінюватися, зокрема назва "Січеславська область" чудовий приклад тому", - зазначив Короленко.

Захід організований коаліцією громадських організацій "Громадська підтримка Січеславська ТАК".

Нагадуємо, що декілька комітетів Верховної Ради уже підтримали перейменування Дніпропетровської області на Січеславську, а Кіровоградської на Кропивницьку.

Довідково. Український інститут національної пам’яті звертався до Верховної Ради з листом, у якому обґрунтував необхідність перейменування цих областей. Щодо Січеславської області, то варто зазначити, що ця територія нерозривно пов’язана з історією українського козацтва та з його адміністративно-військовою організацією у вигляді Січей.

На цих землях в XVI‒XVIII століттях розташовувалося 5 з 8-ми запорізьких січей – Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька та Покровська, які стали важливими складовими формування українського етнічного простору де відбувалися національно-визвольні змагання українського народу.

Впродовж 1918‒1919 років нинішнє місто Дніпро мало неофіційну назву Січеслав, яка наразі є другою неофіційною назвою Дніпра за рейтингом симпатій мешканців міста.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.