Спецпроект

Люблінський ІНП: Напад на Сагринь мав на меті не допустити "поширення антипольської акції УПА"

Напад польських партизанів 10 березня 1944 року на українське с. Сагринь був "відплатною акцією", спрямованою на розгром українських збройних формувань і на порятунок поляків.

Так вважає Люблінська філія Інституту національної пам’яті Польської Республіки (ІНП) в інформаційному повідомленні, опублікованому на сайті установи.

Люблінський ІНП стверджує, що напад на Сагринь був зумовлений загрозою поширення антипольських акцій УПА з Волині й Галичини на Люблінщину та напливом десятків тисяч польських біженців з волинських і галицьких земель. Безпосередньою метою загонів Армії Крайової та Батальйонів хлопських були збройні формування з українців, які розташовувалися в селі.

Бійці Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь 10 березня 1944 року 

"Згідно з дослідженнями М. Зайончковського, в Сагрині 10 березня 1944 р. перебувало на з українського боку 60-80 озброєних осіб: члени української самооборони (УНС), залога посту української допоміжної поліції на німецькій службі, підвідділ Холмського легіону самооборони та українські солдати СС (моливо, це були дезертири)", — ідеться в повідомленні.

Більшість жертв нападу склали цивільні українці тому, що члени АК і БХ підпалювали будівлі та закидували їх гранатами, а тих, хто намагався рятуватися, розстрілювали.

Сагринські будинки палають

Такі методи ведення бойових дій ІНП називає "вимушеним шляхом стримування загрози перенесення сценарію антипольської акції УПА на Люблінщину". За твердженням польських урядовців, "злочинні дії УПА поставили поляків перед потребою пошуку способі угамування убивств польського населення".

Зате, вважають вони, "Польська підпільна держава ніколи протягом своєї діяльності не ухвалювала рішення про розв’язання міжнаціональних суперечок за допомогою геноцидних дій".

ДОВІДКА:

У березні 1944 року загони Армії Крайової (АК) та Селянських батальйонів (Батальйони хлопскє – БХ) провели "відплатно-превентивну", як вони її називали, акцію проти українських сіл на Холмщині (нині Грубешівський повіт Люблінського воєводства Польщі) – так звану "грубешівську революцію". 

У селах Пригоріле, М’яке, Сагринь, Шиховичі, Теребінь, Стриженець, Турковичі та інших польські партизани вбили близько 1.500 українців, а самі села знищили.

У Сагрині в ніч із 9 на 10 березня загинуло, за різними даними, від шестисот до тисячі українців, 70% із них жінки й діти. 

Читайте також:

Контекст Сагрині. Польський злочин на тлі нацистських

 Факти, які не вписуються у польську версію Волинської трагедії

Промова голови Українського Товариства в Сагрині 8 липня

Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.