Визначного члена ОУН Омеляна Коваля поховають у Львові

Українського націоналіста, в’язня концтабору Аушвіц Омеляна Коваля (1920—2019) поховають 23 січня 2019 року на Личаківському кладовищі у Львові.

Про це "Історичній правді" повідомили Центрі досліджень визвольного руху.

 Омелян Коваль

Кажуть, Бог забирає земних людей до себе у дні великих свят, як знак особливої милості.

Людина, яка не просто прожила майже сотню років — а прожила їх в українському ХХ столітті і не споглядаючи, а борючись. Народившись ще перед Першою світовою війною, дитиною ставши свідком боротьби українців за Незалежність у 1918 — 1921 роках, він включився у боротьбу на її наступному етапі.

Був членом Організації Українських Націоналістів, проголошував Акт відновлення Української Держави у містечку Долина. За це опинився спочатку у тюрмі у Львові "на Лонцького", потім у краківський Монтелюпіх.

 Омелян Коваль - в'язень нацистського концтабору Аушвіц

20 липня 1942 року його разом з групою товаришів, серед яких він — наймолодший, привозять в Аушвіц. У місці, яке стало символом фізичного знищення і морального ламання людей, за два з половиною роки він зумів і вижити, і не зламатися.

Навіть пройшовши внутрішню тюрму Аушвіцу, сумнозвісний 11 блок. Після закінчення війни, на еміграції, він здобуває вищу освіту, започатковує власну справу, виступає меценатом, активно працює на благо української громади у Бельгії та інших країнах.

Майже протягом усього свого життя він офіційно залишався людиною зі статусом біженця. Тільки після проголошення незалежності України він звернувся за громадянством тої країни, за чию незалежність боровся різними способами протягом усього свого життя. 3 2013 року він постійно жив на Батьківщині, у Львові.

 Омелян Коваль показує татуювання з табірним номером у стінах колишньої в'язниці  Гестапо і КГБ "Тюрма на Лонцького", де він був ув'язнений у 1941 році.

Фото Володимира В'ятровича, 2012 рік

Усім своїм життям він засвідчив живучість України. Борючись проти двох тоталітаризмів, він побачив падіння обох і пережив обох, ще заставши черговий спалах боротьби проти того ж противника... Багатьом з його покоління Бог не дав дожити такої милості…

....і пошли йому, Господи, Царство Небесне...

Час і місце:

22 січня, 20.00 – парастас у соборі Св. Юра у Львові.

23 січня, 12.00 – чин похорону, Собор Святого Юра, опісля Поле почесних поховань Личаківського цвинтаря.

Читайте також:

In memoriam. Помер член Проводу ОУН Омелян Коваль

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.